Лялька
Шрифт:
Коли вже баронесі так припекло купити той будинок (якщо можна вжити це слово щодо такої вишуканої дами), ми можемо витягнути з неї набагато більшу суму, дорогий пане Жецький.
Я попрощався з знаменитим адвокатом і повернувся в магазин, твердо вирішивши не втручатись більше до продажу будинку. І тепер мені спало на думку (власне, й не перший уже раз), що той Марушевич добрий таки пройдисвіт.
А тепер, коли я вже заспокоївся настільки, що можу якось міркувати, повернусь до процесу папі баронеси проти того ангела, проти тієї досконалої жінки, пані Ставської. Якби я не написав про нього зараз,
Отож запам’ятай собі, дорогий Ігнаце, що пані баронеса Кшешовська давно вже зненавиділа пані Ставську за те, що нібито всі чоловіки в неї закохані, а до того ще запам’ятай, що та сама пані баронеса хотіла якнайдешевше купити будинок у Вокульського. Ось два важливих факти, значення яких я збагнув аж тепер. (Як я старіюсь, господи милосердний, як я старіюсь!)
Я досить часто заходив до пані Ставської з того часу, як познайомився з нею. Не щодня, звичайно. Часом раз на кілька днів, а часом і двічі на день. Адже я був опікуном того дому — оце перше. Потім я повинен був сказати пані Ставській, що писав до Вокульського в справі розшуку її чоловіка. Далі доводилось мені бувати у неї, щоб сказати, що Вокульський нічого не дізнався про долю її чоловіка. Потім я заходив до неї, щоб подивитись, як поводиться Марушевич, який живе у флігелі навпроти неї. Нарешті, треба було мені точніше дізнатися про стосунки пані Кшешовської з студентами, на яких вона весь час скаржилась.
Хто-небудь міг би подумати, що я буваю у пані Ставської надто часто. Але я, добре все обміркувавши, дійшов висновку, що бував у неї дуже рідко. Адже її квартира — чудовий пункт для спостереження за всім будинком, а до того ж приймали мене там завжди дуже радо. Пані Місевичова (шановна матінка пані Гелени) щоразу зустрічала мене з відкритими обіймами, маленька Гелюня вилазила до мене на коліна, а сама пані Ставська, забачивши мене, просто оживала й казала, що при мені забуває за свої турботи.
Чи міг же я через усе це не бувати у неї часто? їй-богу, я думаю, що бував рідко, і якби був справжнім рицарем, то сидів би там з ранку до вечора. Хай би пані Ставська навіть одягалась при мені — це мені нічим не шкодило б.
Під час тих моїх візитів я зробив кілька важливих спостережень.
Насамперед — студенти з четвертого поверху справді були люди неспокійної вдачі. Вони співали і кричали, а часом просто верещали до другої години ночі і взагалі намагались видобувати якнайбільше нелюдських звуків. Протягом дня, коли хто-небудь з них був удома (а котрийсь неодмінно був), як тільки пані баронеса Кшешовська вихиляла голову з вікна (а робила вона це десятки разів на день), на голову їй одразу лилась вода.
Я сказав би навіть, що між нею і студентами, які жили вгорі, виникло щось подібне до спорту, який полягав у тому, що вона поспішала якнайшвидше сховати голову з вікна в кімнату, а студенти намагались якнайчастіше і якнайщедріше її обливати.
Вечорами ж ці молоді люди, над якими вже ніхто не жив і не міг обливати їх водою, скликали до себе з усього дому прачок та служниць. Тоді з квартири пані баронеси чути було крики та істеричні ридання.
Друге моє спостереження стосувалось Марушевича, який жив майже навпроти пані Ставської. Цей чоловік провадив
Щоразу після того, як винесуть з квартири речі, пан Марушевич кілька наступних днів показується в одному з вікон. Він голиться в ньому, фіксатуариться, навіть одягається, досить недвозначно поглядаючи на вікна пані Ставської. А коли його квартира знов наповнюється предметами розкоші й комфорту, пан Марушевич на кілька днів запинає вікна шторами.
Тоді (просто неймовірно) у нього день і ніч горить світло, а з квартири чути гомін багатьох чоловічих, а часом і жіночих, голосів…
Але нащо я маю втручатися в чужі справи!
Одного разу на початку листопада Стах сказав мені:
— Ти, здається, буваєш у тієї Ставської?
Я аж упрів від несподіванки.
— Пробач, — кажу йому, — як мені тебе розуміти?
— Дуже просто, — відповідає він. — Ти ж до неї ходиш не вікном, а дверима. А втім, ходи собі, як хочеш, тільки при першій нагоді скажи тим дамам, що я одержав з Парижа листа…
— Про Людвіка Ставського? — запитав я.
— Про нього.
— Знайшли його нарешті?
— Ще не знайшли, але вже натрапили на слід і сподіваються незабаром встановити, де він перебуває.
— Може, він, бідолашний, помер! — вигукнув я й обняв Вокульського. — Прошу тебе, Стаху, — додав я, трохи заспокоївшись, — зроби мені ласку, навідай тих дам і сам скажи їм цю новину…
— Та що я тобі, службовець з похоронного бюро, щоб повідомляти людям такі новини? — обурився, Вокульський.
Але як я почав описувати йому, які то достойні жінки, як вони допитувались, чи не збирається він коли-небудь навідати їх, а до того ж натякнув, що варто було б йому хоч глянути на свій будинок, і він Став вагатись.
— Мало мене цікавить той будинок, — сказав він і стенув плечима. — Не сьогодні-завтра я його продам…
Кінець кінцем я умовив Стаха, і десь коло першої години дня ми з ним поїхали. В дворі я помітив, що штори в квартирі Марушевича старанно опущені. Видно, у нього з’явився новий гарнітур меблів.
Стах побіжно глянув ла вікна й неуважно слухав мій звіт про зроблені поліпшення: змінено було дощаний поміст у підворітті, відремонтовано дах, пофарбовано стіни, щотижня миються сходи. Словом, із занедбаного дому ми зробили цілком пристойний. Все було гаразд і в дворі, і з водопроводом, не гаразд було тільки з платою за квартири.
— Зрештою, — закінчив я, — докладніше про сплату за квартири скаже тобі твій управитель пан Вірський, за яким я зараз пошлю сторожа.
— Дай мені спокій з тією квартплатою і управителем, — пробурмотів Стах. — Ходімо вже до тієї пані Ставської, а тоді повернемось у магазин.
Ми вийшли на другий поверх лівого флігеля, відкіля тхнуло вареною цвітною капустою; Стах скривився, а я постукав у кухонні двері.
— Хазяйки вдома? — спитав я товсту куховарку.
— Як же їм не бути, коли ви прийшли, — відповіла вона, примруживши очі.