Інферно
Шрифт:
Раптом почувся скрегіт коліс — то біля Порта Романа різко зупинився вже знайомий чорний мікроавтобус,
Ленґдон впізнав його з першого погляду.
Не кажучи ні слова, вони із Сієнною в слушний момент прослизнули крізь прохідну разом зі своїми новими приятелями.
В’їзна алея інституту мистецтв була напрочуд красивою, майже розкішною. З обох боків над нею плавно схиляли крони масивні дуби, утворюючи зелене покривало, яке обрамляло віддалену будівлю: масивну споруду вицвілого жовтого кольору з потрійним портиком та широкою овальною галявиною перед нею.
Ленґдон знав, що цю будівлю, як і багато інших будівель
Медичі.
Саме це ім’я стало символом Флоренції. За три століття правління царський дім Медичі нагромадив незліченні багатства й здобув величезний вплив, давши світові чотирьох римських пап, двох королев Франції, а також найбільший фінансовий заклад у всій Європі. І донині банки користуються бухгалтерським методом, винайденим Медичі: системою подвійного запису «дебет — кредит».
Однак найвизначнішою спадщиною Медичі були не фінанси чи політика, а мистецтво. Певно, як найщедріші з коли-небудь відомих у світі меценатів Медичі забезпечували безперервний і щедрий потік замовлень, який підживлював Ренесанс. Список митців, котрі користувалися покровительством Медичі, приголомшує — від Леонардо да Вінчі до Галі лея й Боттічеллі. Полотно останнього «Народження Венери» було замовленням Лоренцо ді Медичі, який забажав,
щобнад шлюбним ложем його кузена висіло сексуально збудливе полотно.
Лоренцо ді Медичі, відомий свого часу як Лоренцо Розкішний завдяки щедрості й поблажливості, сам був талановитим художником і поетом і мав, за свідченнями сучасників, бездоганний мистецький смак. Тисяча чотириста вісімдесят дев’ятого року Лоренцо пройнявся симпатією до творів одного молодого флорентійського скульптора й запропонував йому перебратися до палацу Медичі, де той міг би вдосконалювати свій талант серед творів красного образотворчого мистецтва, високої поезії та рафінованої культури. Під патронатом Медичі згодом молодий талант розквітнув і став автором двох найзнаменитіших скульптур в історії людства — «П’єтти» («Оплакування Христа») і «Давида». Сьогодні ми знаємо цього митця як Мікеланджело, творчого велета, якого інколи називають найвеличнішим подарунком, який зробили Медичі людству.
Зважаючи на пристрасть Медичі до мистецтва, Ленґдон подумав, що представникам цієї династії було б приємно дізнатися, що споруда, яку він бачив перед собою і яку колись звели як стайні для родини Медичі, перетворилася на інститут, де вирувало мистецьке життя. Цю затишну ділянку, яка тепер надихає молодих творців, Медичі навмисне обрали під стайні: вона розташовувалася поблизу однієї з найгарніших місцевостей для кінних прогулянок у всій Флоренції — садів Боболі.
Ленґдон поглянув ліворуч, де над високою стіною виднілися густі крони дерев. Нині великий обшир садів Боболі став популярним туристичним об’єктом. Ленґдон майже не сумнівався, що коли йому з Сієнною вдасться потрапити до цього парку, то вони зможуть пройти крізь нього, обминувши браму Порта Романа непоміченими. Зрештою, у величезному парку не бракувало всіляких схованок — гаїв, лабіринтів, гротів та альтанок. А важливішим було те, що через сади Боболі вони зможуть вийти до Палацо Пітті — кам’яної цитаделі,
«Якщо ми зможемо дістатися до Палацо Пітті, — подумав Ленґдон, — то до містка, який веде до Старого міста, залишиться три кроки ступити».
Намагаючись поводитися якомога спокійніше, Ленґдон кивнув на високу стіну, яка оточувала сади.
— Як нам потрапити до парку? — спитав він. — Мені хотілося б показати його своїй сестрі, перш ніж увійти до інституту.
Татуйований хлопчина похитав головою.
— Звідси потрапити до парку ви не зможете. Вхід до нього розташований аж біля Палацо Пітті. Вам слід було проїхати крізьПорта Романа й звернути до парку.
— Курзу-верзу! — випалила Сієнна.
Усі обернулися й отетеріло витріщилися на неї включно :і Ленґдоном.
— Не морочте мені голову, — сказала вона, грайливо всміхнувшись студентам і пригладивши свій «кінський хвіст». — Ви хочете сказати мені, хлопчики й дівчатка, що ніколи не пробираєтеся тишком-нишком до парку, аби покурити там травичку й трохи подуріти?
Студенти обмінялися поглядами, а потім вибухнули сміхом.
Схоже, татуйований хлопчина остаточно впав жертвою Ііснниної привабливості.
— Панійко, ну ви конкретна училка, скажу я вам! — Він провів Сієнну до рогу будівлі й показав на віддалену автостоянку. — Бачите отой сарай ліворуч? За ним стоїть старий причеп. Залазите на нього, вибираєтеся на дах сараю — і зістрибуєте по той бік стіни.
Сієнна вже йшла у вказаному напрямку. Озирнувшись через плече на Ленґдона, вона зверхньо посміхнулася йому:
— Ходімо, братику Бобе. Чи ти вже застарий, щоби стрибати через паркан?
розділ 22
Срібноволоса жінка в мікроавтобусі прихилилася головою до куленепробивного скла й заплющила очі. Здавалося, світ під нею обертається. Від препаратів, якими її накачали, їй стало зле.
«Мені потрібна медична допомога», — подумала вона.
Та озброєний охоронець побіля жінки дотримувався суворого наказу: ігнорувати її потреби, допоки їхнє завдання не буде успішно виконано. Із хаотичних звуків, що лунали довкола, було очевидно, що це станеться не скоро.
Млость і нудота посилювалися, і їй стало важко дихати. Борючись із новим нападом нудоти, жінка замислилася, яким же чином життєва дорога привела її до такого сюрреалістичного перехрестя. Відповідь була надто складною для декодування в її нинішньому близькому до марення стані, але вона не мала сумнівів щодо того, коли все це почалося.
У Нью-Йорку.
Два роки тому.
Вона — директорка Всесвітньої організації охорони здоров’я — летіла з Мангеттену до Женеви. То була бажана й престижна посада, яку вона обіймала майже десять років. Її як спеціаліста з інфекційних захворювань та епідеміології запросили до ООН прочитати цикл лекцій стосовно загрози пандемічних хвороб у країнах третього світу. Лекція була жвавою й оптимістичною, у загальних рисах характеризувала системи раннього виявлення хвороб і плани боротьби з ними, розроблені ВООЗ та іншими організаціями. їй аплодували стоячи.