Обитель героїв
Шрифт:
Мана-фактура закляття, подруго, нам знайома.
Добротна фактура, плечиста, з характером.
«…крисюк місцевий підкочувався. Його пан один віднадив. Здоровий такий…» Добра все-таки людина лейб-малефік Андреа Мускулюс. Міг же й «Хвацький вольт» навісити. Або з голочкою побавитися: вишити паршивцеві долю хрестиком.
– Ходімо, колего. Ми домовилися про зустріч. Звернули увагу на його тінь?
– Авжеж.
Вігіла прискорила крок, ледь встигаючи за збудженим бароном.
– Щиро дякую за допомогу в баталії, – на ходу фон Шмуц церемонно розкланявся, що в його теперішньому образі виглядало
З парадного входу ломитися не стали, дотримуючись припису таємності. Матрос із повією і мавпочкою з’явилися до капітана лейб-варти – привід для пліток на місяць наперед. Барон звернув у провулок, обходячи будинок з північного заходу, пройшов уздовж паркана, за яким розкинувся доглянутий сад, і постукав умовно у непримітну хвіртку.
Судячи зі звуку, під старим деревом хвіртки крилася броня.
Відчинив їм похмурий пан, запитально витріщившись на гостей. В Анрі закралася підозра, що пройти повз цього пана, якщо він не захоче пускати, буде куди сутужніше, аніж «панахати гофренів» у порту. Тому, не вдаючись у пояснення, вона скинула личини з усієї компанії.
– Не чекав, Мартіне? – усміхнувся барон, задоволений справленим ефектом. – Пані, дозвольте вам представити: Мартін Гоффер. Найкращий учень, довірена особа і нянька пана Штернблада.
– Ласкаво просимо, ваша світлосте! – просяяв грізний Мартін.
* * *
– Панове, з нами дама! – сказав Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти.
– Це не дама, – сказав Месроп Серкіс, голова Тихого Трибуналу. – Це моя вігіла. При виконанні.
– Як накажеш це розуміти, Занудо? – запитав Вільгельм Цимбал, прокуратор Всевидющого Приказу.
На щастя, «розуміти» було потрібно не вігілу, а таємничий лист, один із трьох у руках Цимбала. З тону прокуратора відчувалося: якби не було «з нами» дами, питання пролунало б різкіше, а якби дама не виявися вігілою при виконанні, гнали б її стусанами втришия.
Місце для прочухана вибрали ідеально: зброярський будиночок у саду.
Могутні стовпи в зарубках і вм'ятинах, згори – дощаний настил, а всередині, на стелажах і підставках, у сяйві та блиску… О, насолода бурхливого серця! Зокрема, худорлявий капітан стояв – руки в боки – біля цілої виставки алебард. Анрі задумалася, чому маленькі чоловіки віддають перевагу великій зброї, дійшла висновку, зніяковіла й від ніяковості почала читати підписи під експонатами: бердиш, ґвізарма, протизана, лохабер, еспонтон, розкольник, семнаш…
Звучало як вірші незнайомою мовою.
Прибираємо зайвий семнаш, і маємо чотиристопний ямб зі спондеем, якщо не підводить почуття ритму. Як у Адальберта Меморандума у «Вернській цитаделі». Опис знаряддя вбивства найбільше схожий на робочі записи модистки: наконечник, що складається з довгого вузького пера й гака, сокира прорізна з ввігнутим півкруглим вістрям, вкрита гравіруванням – і буф з бічною проймою, рукав розрізний висячий, спідниці на фижмах, ледь накрохмалених…
– Це запит зі столичної канцелярії
– Він захопився версією! Тату, ти бачив квізитора, що вболіває за справу?
– Облиш, Шиммі, – поморщився Тато Сатирос, він же капітан Штернблад. – Зануда не в курсі останніх новин. І досить вдавати із себе Вічного Мандрівця у гніві. Непереконливо.
Анрі відчула гострий приступ заздрощів. Ну чому, чому вона не служила в полку кавалергардів, не мала спільних секретів з хитруном Цимбалом, і навіть із Месропом не розверзала могил ночами? – службові таємниці не враховуються… Зараз би безкарно обзивала барона Занудою, капітана – Татом, Месропа – Кликушею або, приміром, Упирчиком; прокуратор відгукувався б на мавпячу кличку Шиммі, і весь квартет звав би вігілу Мантикорою, приймаючи в суворе чоловіче братство.
– Не в курсі?! – прокуратор Цимбал змахнув другим листом, збивши в польоті мляву осінню муху. – І про цю перлину епістоляції він теж не в курсі?!
– Він у курсі, – заперечив залізний барон. – Це наша відповідь на їхній запит.
– Овал Небес! Мій найкращий співробітник – авантюрист! Куди котиться країна? Може, перейдемо до заключного послання?
Він вказав на третій лист.
– Судячи з печатки, ще одна депеша орденської канцелярії, – знизав плечима барон. – Думаю, квест оголошено зірваним через форс-мажорні обставини. І скасовано до кращих часів. Іншого варіанту не бачу.
Прокуратор зрадів:
– Він думає! Друзі, Зануда думає! Чудо із чудес!
– Конні, справи кепські, – втрутився капітан, беручи зі стелажа важенний семнаш. Вертячись навколо крихітки-Штернблада, семнаш по-дружньому скавулів і крутив вістрям. – Канцелярія розповсюдила офіційне повідомлення, що квест вважається відкритим. Із завтрашнього дня. Відповідно до Заповіту, з усіма наслідками для ідеалів і цивілізації. Орден задовольнився вашою відповіддю.
Анрі дивилася, як блідне незламний барон.
І нічогісінько не розуміла.
– Добродії! – змилостивився прокуратор, плекаючи в душі привид диби, кліщів і вушної воронки. – Дозвольмо нашій ризикованій світлості пояснити!
Збита муха вертілася біля черевика прокуратора. Хилячись до заходу, сонце гладило променями дошки навісу із заходу на схід. Каркав ворон на гілці граба. Свербіла мочка правого вуха. Комплекс прикмет виразно свідчив: вистава, яку розігрує Цимбал, – ширма, а за нею, як за будь-якою ширмою, криється зміст, видимий лише втаємниченим.
– Отже, запит, – зітхнув Конрад фон Шмуц.
SPATIUM XЇхня відповідь на нашу відповідь на їхній запит або Синопсис доповіді обер-квізитора
У столичній канцелярії Ордену Зорі з учорашнього дня знали про трагедію, що спіткала чорно-білу «Обитель героїв». Ще б не знати! – якщо стряпчий Терц учинив позов за всіма правилами, заявивши матеріальні й моральні збитки в розмірі скарбниці середнього королівства. Адвокати Ордену ламали голови, воздвигаючи бастіони кодексів, форти параграфів і контрескарпи статей проти агресора, шаблезубого хижака, вигодованого пилом архівів і кров'ю відповідачів. Але фінанси є фінанси, а порядок є порядок, особливо для рафінованих ідеалістів.