Обитель героїв
Шрифт:
Неприємна картина, якщо не бачити заздалегідь чоловіків з Уккле, стараннями лисиць доведених до слинявого безсилля євнухів.
Розмова про захоплення лицарів Ранкової Зорі нагадала давнє полювання.
Капітан Штернблад взяв розкольник, зібрався крутонути особливо вигадливим чином, але роздумав. Поставив зброю перед собою, взяв ратище двома руками, вдивився у відбиток обличчя мага на сталі:
– Просперо, ти ж розумієш: везти таких людей дорогами таємно, нехай навіть в одурманеному стані… Завеликий ризик. Надто довго. Куди не кинь, усе занадто.
– Є купа швидкісних порталів, які
– Почати пошук найманців?
– Мабуть. Але я про інше. Месроп, вихідні дні впливають на підготовку об'єкта до дрейгурації?
– Так, – криво посміхнувся товстун. – У вихідні дрейгурація небажана. І першого дня на тижні. Дрейгур погано ходить, під-корюваність командам нижча за стандартну. Висипка по тілу, хронічний кашель. Ідеально – третій-четвертий день.
– Це добре. Якщо квестори в Чуриху, вони ще живі.
– Силовий варіант визволення? – втрутився барон, жестом вказуючи на розвішану всюди зброю. – Я не сумніваюся у ваших можливостях, люб'язний Просперо. Я навіть упевнений, що в разі вашого втручання Чуриху доведеться вічно відновлювати не одну вежу з трьох, а мінімум дві. Або лишитися без веж. Але ви не в змозі відволікти на себе всі сили Чуриха одночасно. Заручників встигнуть ліквідувати, а тіла – знищити. Немає тіла – немає діла. Прямих доказів у нас нема, Найвища Рада подасть скаргу та виявиться права по всіх статтях… А на дідовій стайні крюків перцанути – тріску не оберешся! Перепрошую, добродії, це залишкові явища… Я мав на увазі, що суд не прийме нашої версії як підстави для силового варіанту.
Лезо розкольника затуманилося.
– Ви праві, бароне, – після тривалої паузи мовив Просперо, з'являючись знову. – Ми в Ложі Бранних магів надто звикли покладатися на радикальні методи. Спасибі за мудру пораду.
Конрад фон Шмуц вклонився.
– Ви б і самі зрозуміли це, друже мій. Просто я встиг першим. Ах, якби в нас була можливість проникнути в Чурих непомітно! Або на законних підставах… Добродії чарівники, нікого з вас не запрошували до тамтешніх пенатів? На вечірку, симпозіум, захист дисертата? Консультантом, нарешті?
– На жаль, – насупився Месроп, колихнувши щоками.
– На жаль, – підтримав колишнього некроманта Кольраун.
Раптом обличчя Просперо просяяло, випнулося над лезом, обернувшись блискучою від збудження кулею. Стало чути квінтет сопілкарів, що грав «Гробницю Люллі» в інтерпретації для духових.
– Стривайте! На банкеті з нагоди успішного захисту свого дисертата Андреа мав приватну розмову з Наамою Шавазі!
Голова Тихого Трибуналу підстрибнув м'ячиком:
– Наама? Сестра-Могилыциця? Член Найвищої Ради некро-мантів?
– Так! Андреа сам мені розповідав. І показував візитівку Наами з рунню Дамбалла.
– Лейб-малефік Мускулюс був приватно запрошений до чуриха?
– Виходить,
– Роздумав? – з дивною інтонацією перепитав барон. – Але ж доведеться…
І Анрі відчула, що настав її зоряний час.
– Добродії, я бачила пана Мускулюса в ділі. Він чудовий. Голова Месроп може підтвердити. Але закинути його в Чурих самого – значить провалити справу. Я пропоную свою кандидатуру для супроводу.
На обличчях чоловіків з'явилася зовсім однакова, підозріло-привітна цікавість. Як же вони все-таки відрізняються один від одного, думала вігіла. Зморшкуватий, лисенький, в'юнкий прокуратор Цимбал. Лінивий атлет, розкішний богатир Просперо; ураган, що дрімає у лігві. Худорлявий крихітка Штернблад, холоднокровний і нещадний, як зернятко смертельно небезпечної отрути. Чарівний пузанчик Месроп з його вічною напівусміш-кою, схожою на сокиру ката. Дуже різні. І дуже схожі, коли випадає нагода поставити на місце пані, що ризикнула втрутитися в стрункий хід чоловічих думок.
Особливо якщо в повітрі тхне непристойністю.
– Дозвольте довідатися, люба моя, – тоном лікаря, що розмовляє із хронічною симулянткою, почав Месроп Серкіс, – під яким соусом ви маєте намір супроводжувати Андреа Мускулюса в Чурих, під час його… гм-м… буцімто інтимного візиту до На-ами Шавазі? Ви розраховуєте, що перспектива… м-м… любовного тріо настільки потішить досвідчену некромантку, що вона втратить пильність? Чи я вас невірно зрозумів?
– Я маю намір супроводжувати Мускулюса в Чурих, пане голово, під унікальним соусом. Особистий рецепт, таємниця сімейної кулінарії. Добродії, будьте ласкаві, вислухайте…
* * *
Коли Анрі скінчила, всі якусь хвилину мовчали.
Дарма, вона звикла.
Для більшості людей звичніше все спланувати заздалегідь, докладно. Витратити місяць на прикидання. Розкласти по поличках, розіпхати по шафках, наклеїти таблички, оглянути стрункі ряди перспектив, простукати з'єднання ланок у ланцюзі та втерти трудовий піт. Люди схильні обдурювати себе, вбачати в незламності планів на майбутнє незламність самого майбутнього, такого, яке вони собі вигадали. Зате потім, коли доля грайливо дає щиглика картковим будиночкам, вибиваючи зі стін то Лицаря Жезлів, то Даму Чаш, коли майбутнє показує довгого й мокрого язика, стаючи сьогоденням, а в шеренги планів забивається клин плутанини – о, тоді вони задихаються в цейтноті, панічно метушаться, і ніяк не втямлять: за що? Адже плани були такі гарні!
– А мені подобається, – сказав капітан Штернблад. Очі маленького капітана перші перестали нагадувати олов'яні ґудзики. – Клянуся Вічним Мандрівцем, подобається! Розпочнемо бій, а там подивимося…
Прямий начальник вігіли суворо колихнув пузом:
– Це авантюра, Тату. Ти любиш авантюри?
Капітан подумав. Анрі дорого дала б, аби тільки дізнатися: які чотки він зараз перебирає, пробуючи кожну намистину на дотик?
– Так, – переконано відповів Рудольф Штернблад, убивчий крихітка. – Люблю.