Острови Халдеї

Джонс Діана Вінн

Ми всі поспішили до діри. Насправді, нас практично заштовхали туди усі чоловіки, що з’юрмилися у залі, позаду нас, Івар серед них. Це була глибоченна діра. На її дні лежав маленький чорний камінь, який димів.

Тітонька Бек сказала, майже потонувши у галасі віслюків:

– Це метеорит.

– Зірка, що впала! – вигукнув король. – Прислана богами, щоб покарати мене!

– Ох, чоловіче, не кажи дурниць! – сказала Тітонька Бек – Якщо боги цілилися в тебе, вони промахнулися.

– Кажу тобі, це моя обітниця, - заволав король. – Моя доля!

Я виявила, що Фінн біля

мене дивився униз, у діру, із цікавістю. На його плечі, зелений птах був так само зацікавлений. Він повертав голову у цей бік, тоді в інший, щоб проінспектувати камінь, який димів, а лінії біля його очей виглядали мудрішими ніж коли-небудь.

– Метеорит, метеорит, - бурмотів він. Тоді він випрямився на Фінновому плечі. – Обітниця зламана! – сказав він.

Фінн повернув голову, щоб глянути на нього.

– Ти в цьому впевнений? – запитав він.

– Певен у цьому, - вторив птах.

– Добре, - сказав Фінн та дотягнувся до верхів’я королівського плеча. – Величність, - сказав він голосно, - твоя обітниця зламана.

Король Колм обернувся та пильно подивився на маленького монаха. Для мене було цілком зрозуміло, що він леліяв цю обітницю.

– І що тебе змушує казати це?
– домагався він.

– Так сказав Грін Гріт, - пояснив Фінн. – Він посланець богів.

Король витріщився на птаха. Так само зробила Тітонька Бек.

– Цей папуга? – сказала вона.

– Посланець богів, - сказав їй папуга.

– Ти лише повторюєш, що каже твій власник, - сказала йому моя тітка – і маю визнати, я би сказала те саме. Окрім того, що більше ніхто не казав “Обітниця зламана”.

– Ні, не повторюю, - сказав птах. – Це четвер. Обітниця зламана. Я впевнений у цьому. Це четвер.

– Диво, хіба він не диво? – сказав Фінн, посміхаючись на все своє кругле обличчя.

– Хм, - сказала моя тітка. Вона повернулася до короля. – Ну, Величність, здається твоїм бездіяльним четвергам кінець.

– Завдяки тобі, жінко, – гірко сказав король. – Чому цей птах просто не міг помовчати? – Він зітхнув, тому що кожний у натовпі фермерського двору, здавалося, чув птаха цілком ясно. Вони усі посміхалися та стукали один одного по спині та вітали Шона із звільненням його батька. – І чому ти не зміг тримати цю жінку назовні? – сказав король синові. – Ця обітниця передавалася від батька до сина, сотнями років. Будеш жити та шкодувати про це.

Шон виглядав враженим.

– Я завжди думав, що обітниця перейде до одного з моїх братів, - сказав він. – Чому я?

– Тому що ти не зміг зберегти ворота, звичайно, - сказав король.

– Я не розумію, - сказала Тітонька Бек, - чому успадкування неіснуючого прокляття може когось турбувати. Величність, ми…

– О, тихо, жінко! – наказав король. – Хто знає, яка халепа займе місце моєї обітниці, яка існувала кожного четверга. Ти принесла невдачу моїй родині. Що я маю зробити, щоб позбутися тебе?

Тітонька Бек виглядала безперечно захопленою зненацька. Фінн примирливо сказав:

– Величність, вони від Верховного Короля Халдеї, який послав їх із місією на Берніку.

Король дратівливо сказав:

– Не сумніваюся, він також хоче позбутися

від неї. Гаразд, гаразд. Повернися у залу, жінко, та розкажи мені чому тебе послали затрясти Берніку. Він хоче найняти мене на війну із Галлісом, чи що?

Я могла бачити, що Тітонька Бек кипіла від гніву, від такого нешанобливого ставлення до неї. Коли ми всі юрбою зайшли усередину за королем, знову, вона бурмотіла:

– Я називаю це абсолютно невдячним. Майже безкоштовно я поверну обітницю назад. Ія зроблю так, щоб вона діяла кожний день тижня!

Але, до того часу, як він знову всівся у своє крісло, а ми всі стояли перед ним, вона взяла себе в руки. Вона пояснила, ідеально ввічливо, як нас було послано рятувати сина Верховного Короля і – можливо – також зруйнувати бар’єр.

Король Колм сказав:

– Жінко, для мене це так, ніби ти збираєшся зробити неможливе. Що ти очікуєш від мене?

– Отримати твою допомогу, з королівської душевної доброти, Величність, - відповіла Тітонька Бек. – Якщо ти зможеш забезпечити нас віслюком та візком, і можливо деякою їжею та трохи грошима, я…

– Грошима! – вигукнув король. – Хіба Верховний Король не забезпечив тебе навіть грошима для виконання місії?

Я подумала: “Гей, він скупий, так само як і чудакуватий”

Тітонька Бек гордо випрямилася та сказала, так, ніби зізнання витягували з неї:

– Нам дали гаманець, Величність, але він виявився повний камінням.

Король Колм виглядав приголомшеним. Шоковане бурмотіння прокотилося позаду нас.

– Але це обов’язок будь-якого короля, - сказав він, - показувати щедрість у будь-який час. Дуже добре, ви отримаєте гроші. І я можливо зможу виділити вам візок та віслюка. Ще щось треба?

– Одну річ, - зізналася моя тітка. – Згідно пророцтва, ми повинні взяти із собою чоловіка з кожного острову. Ти можеш відправити із нами чоловіка з Берніки?

Я забула, що нам потрібна така людина. Якусь мить, я була схвильована, сподіваючись, що король відправить із нами Шона. Він мав таку гарну зовнішність. І дійсно, королівські очі звернулися у напрямку його сина. Тоді заговорив Фінн. Він відкашлявся та оголосив:

– Величність, я той чоловік. Тобі немає необхідності відривати від справ когось. Я та Грін Гріт вже вирішили відправитися із цими добрими людьми з їхньою місією.

– Кажи за себе, кажи за себе, - пробурмотів папуга.

Король засміявся від полегшення.

– Чудово! – сказав він. – Тоді із ними будуть боги. Ступай із моїм благословенням, Фінн Фітцфінн. І будь обережна, - додав він моїй тітці, - щоб цей монах не з’їв та не випив усі мої гроші.

Отже, отак все було. Півгодини по тому, ми виїхали з королівських задніх воріт у акуратному візку, Тітонька Бек керувала охайною маленькою ослицею, із чорною лінією на ній, подібній до позначки. Люди, які причіпляли ослицю до візка, не думали що у неї є ім’я, тож я назвала її Мое. Не знаю чому, окрім того, що це ім’я їй пасувало. У візку була їжа та банки із елем і, коли вона керувала, моя тітка самовдоволено поплескувала товстий гаманець на своєму поясі.