Острови Халдеї
Шрифт:
Він мене дійсно роздратував.
– Івар, - сказала я, - просто замовкни! Ти звучиш вкрай ганебно!
– Але моя щиколотка болить, - сказав він.
– Тоді витримай це. Поводься як належить принцу, - сказала я.
– Я… - почав він. Тоді він закрив рота, ковтком. Він перестав скаржитися, але шкутильгав сильніше, ніж коли-небудь та дивися сердито, кожний раз, як я дивилася на нього.
“Він був зіпсований усе своє життя”, подумала я, “я повинна почати привчати його бути гарним чоловіком, поки він далеко від Мевенне. Вона на нього погано впливає”.
Це було
– А, зрозуміла, - сказала Тітонька Бек Ого. – Це був храм. Це кущі кеммле*. Вони вирощують їх у великому храмі Дромрею також.
______________
* С лово kemmle, я не можу знайти у жодному словнику :(
– А решта будинків тоді що? – хотів знати Ого, коли ми проходили крізь кущі.
Коли ми вийшли на відкриту бруківку, в середині кола, Тітонька Бек сказала:
– Як я можу сказати? Священики десь повинні були жити, припускаю.
Вище нас роздався крик. Ми всі подивилися вгору. Найпотворніший кіт, якого я коли-небудь бачила, радісно перестрибував з колони на колону до нас. У нього було бліде хутро, позначене сірими смугами та плямами, і всі ноги та щиколотки, із довгим худющим хвостом, як змія. Його вуха були занадто великі для його плаского, трикутного обличчя. Його очі були величезні та зелено-сині, як кахлі у розбитого вогнища. Але він дивися із задоволенням на нас і, коли він підійшов до найближчої колони, він зістрибнув униз – так як це роблять коти, спочатку тягнучись передніми лапами, так далеко униз, як можна, а тоді ризикуючи стрибнути – і грюкнувся серед кущів. Коли він вийшов, із грюкотом та побіг риссю до нас, ми побачили, що він величезний, як для кота, щонайменше настільки ж великий як хорти* Короля Кеніга.
__________________
*Порода собаки, відома як шотландський хорт, але, оскільки я не знаю, чи є у світі Ейлін Шотландія (принаймні з таким найменуванням), я просто залишаю – хорт.
Моряк сказав:
– Чому я не приніс мій лук? – і позадкував. Івар заховався за Ого, що означало, що Ого не міг відступити, хоча я бачила, що він хотів.
Він сказав хитким голосом:
– Що за надзвичайно жахливе* створіння!
________________________
*Він сказав - “plug-ugly”
– Правда, - сказала Тітонька Бек. – Але не люте, думаю.
Кіт підбіг прямо до мене, з якихось причин, і я могла чути, як він муркоче, коли він підійшов, так, ніби хтось шкребе пилкою по каменю. Я нахилилася та потерла його вуха та морду, так само, як я би потерла одному з замкових вовкодавів. Коту це подобалося. Його муркотіння стало грюкотом. Він відштовхнувся до мене та обгорнув хвостом мої ноги. Ближче, його хутро виглядало дещо рожевим, так, ніби його шкіра просвічувалася.
– Ти єнадзвичайно жахливим*, - сказала я йому, - але тобі тут жахливо самотньо.
________________________
*Вона
– О, у нього десь має бути приятель, - сказала Тітонька Бек та підійшла поближче до колон, щоб роздивитися. Здається, вони їй багато не сказали.
– Пішли, - сказав Івар. – Це місце нудне.
Тітонька Бек подивилася на сонце, яке було досить високо, сяючи крізь дивний бузковий серпанок.
– Так, - сказала вона. – Не здивуюся, якщо Шеймус Хеміш відпливе без нас. – Вона повернулася, щоб йти, та зупинилася, доволі незвично непевна. – Ти пам’ятаєш, як ми прийшли сюди? – сказала вона Ого.
Всі вони, скупчилися, збентежені, крім мене. Тоді я вже стояла на колінах, обвивши руками Плаг-Аглі*. Він був такий міцний та м’який та теплий, і він так очевидно приваблював мене, що я не зважала на те, який він потворний.
________________________
*“Рlug-ugly” - надзвичайно жахливий, є ще одне значення – хуліган/розбишака.
– Тизнаєш шлях звідси? – запитала я його.
І він знав. Він розвернувся та пробіг між двома колонами, там де була прогалина у кущах і слабка, вузька стежка за ними. Я думаю, він сам проклав цю стежку, виходячи на полювання протягом років.
– Сюди! – покликала я інших. – Самотній Кіт знає. – Не знаю, чому я так назвала його, крім того, що йому, здається, підходило це офіційне ім’я. Плаг-Аглі, було його приватне ім’я, між ним та мною.
Вони всі пішли за нами, радше із сумнівом, Івар казав, що ми навряд чи можемо заблукати на такому маленькому острові і це звучало так, ніби він думав, що ми заблукали. Стежка вивела нас на скелястий уступ з іншого боку місця-храму, а тоді униз та кругом, допоки ми не змогли побачити корабель нижче нас. Він виглядав цілком нормально зараз. Вони опустили мотузку з одягом Тітоньки Бек, так само як і вітрила, і спустили веслувальний човен. Команда гребців була у веслувальному човні, відбуксировуючи корабель від скель.
Івар одразу дощенту забув про свою щиколотку та побіг униз по схилу, кричачи морякам, щоб зачекали. Кок і наш моряк кинулися за ним, ревучи, що ми вже готові піднятися на борт. Тітонька Бек акуратно ступала униз, серед скель, виглядаючи зловісно. Ого, свого роду, вештався перед нею. Я бачила Шеймус Хеміш дивився на нас з корми корабля.
Коли Плаг-Аглі та я підійшли, Тітонька Бек казала:
– Ти не повинен був викидати весь цей хороший одяг у море, гадаю.
Шеймус Хеміш суворо вказав туди, де мотузка та одяг лежали у перемішаній купі, біля передньої щогли.
– Швидко на борт, - сказав він. – Ми не будемо чекати на вас.
Всі видерлися на корабель, настільки швидко, що я не пам’ятаю, як там опинилася Тітонька Бек. В той час гребці все ще продовжували гребти, тож коли підійшла моя черга видиратися на борт, між кораблем та скелями була доволі широка, вируюча прогалина. Плаг-Аглі блукав вгору та вниз перед нею, вимовляючи довгі, похмурі нявкання.
– Він хоче піти із нами, - покликала я Тітоньку Бек. – Можнайому?
– Нізащо, я не допущу злощасне створіння, як це на мій корабель, – прокричав Шеймус Хеміш, бушуючи на палубі.
– Зникни, тварюко! Киш! – І він загрозливо замахав на Плаг-Аглі, який виглядав нещасним.