Острови Халдеї
Шрифт:
Тітонька Бек знизала плечима.
– Вибач, моя хороша тваринко, - сказала вона. – Капітан сказав. Схопися за мою руку, Ейлін, і я витягну тебе. – Вона простягнула руку, а я лише змогла схопити її та лише змогла зробити довгий, довгий крок, щоб поставити одну ногу на борт. Решту шляху мене тягнула Тітонька Бек. Я повернулася та дивилася, як Плаг-Аглі сидів там, стаючи все менше, коли моряки переможно виводили нас, веслуючи, у море.
Я заплакала.
– О, вибач, вибач! – кричала я до Плаг-Аглі. Він дійсно виглядав,
– Зберися, - сказала мені Тітонька Бек. – Він роками жив у храмі, відмінно щасливо. Він скоро забуде тебе. Йдемо, допоможеш мені розплутати цей безлад, який моряки зробили з нашого одягу.
Шеймус Хеміш не дозволив нам робити це на палубі. Він сказав, що морякам потрібно поставити веслувальний човен та підняти вітрила, і він змусив нас забрати усі клунки униз, у закуток, де ми снідали. Він вислав Івара та Ого униз із нами, щоб їх також прибрати зі свого шляху. Вони сиділи та спостерігали, як ми розплутували гарну, теплу на вигляд сукню.
– Вона має бути десь твого розміру, - сказав мені Івар.
– Цікаво, де мати взяла її?
– Я можу одягнути її зараз? – запитала я Тітоньку Бек.
Вона перевела погляд від сукні на мене. Моя найкраща сукня була порвана та вся у плямах смоли, з палуби і морської води, і, на додачу, Плаг-Аглі замазав її своїми довгими рожеватими волосинками.
– Хм, - сказала вона. Вона повернула зелену сукню так і сяк, понюхала її та, зрештою, простягнула мені. – Йди переодягнися у нашій каюті, - сказала вона мені. – Поки ти там, приведи у порядок своє волосся.
Я пішла, майже весела. Не часто я отримувала гарну нову сукню, як ця. Мені майже полегшало від розставання із Плаг-Аглі, думала я, коли відчиняла двері каюти.
Перше, що я побачила там, був Плаг-Аглі. Він розтягнувся на моєму ліжку, доволі повністю займаючи його, діловито поїдаючи товстого, мертвого пацюка. Він підняв голову та вибухнув муркотінням, коли побачив мене.
– Як ти… Ні, я не питатиму, - сказала я. – Це має бути магія. Плаг-Аглі, я дійснощаслива бачити тебе, але ти не заперечуєш доїсти пацюка та підлозі?
Плаг-Аглі подивився на мене широким зелено-морським поглядом. Я змирилася із щурячим ліжком на цю ніч, коли він грайливо кинув щура через плече, як це роблять коти. Він перелетів через каюту та приземлився на ліжку Тітоньки Бек.
– Ну, гаразд, - сказала я. Я зняла мою зіпсовану сукню та постелила, щоб він міг на ній лежати. Йому це сподобалося. Він лежав на ній та муркотів, поки я влазила у гарну зелену.
– Пересунь цього пацюка, - сказала я, коли уходила. – Ти не знаєш Тітоньку Бек. Ти отримаєш від неї, якщо залишиш його там!
– Гей, виглядає гарно! – сором’язливо сказав Ого. Він йшов по коридору, навантажений нашими вивернутими назовні сумками. – Капітан збирався забрати ці, - сказав він мені. – Він був дійсно роздратований,
Все що я виметикувала сказати було:
– Хм, - як це робить Тітонька Бек. Я дула рада, що сукня виглядала добре, але що відбувається із цією подорожжю? Нам дали забруднений одяг та отруйні ліки і Капітан, який щасливо ледь не залишив нас у скрутному становище на цьому острові. Але, певно, Кеніг та Мевенне не хотіли втратити власного сина. Хотіли? Але Донал був би радий позбавитися брата, гадаю. Він ніколи не любив Івара. І Донал напевно щось планував, на Скаррі.
Тітонька Бек, безумовно, думала у цьому ж напрямку. Коли ми повернулися у закуток, вона підняла погляд від згорнутої нижньої білизни, щоб сказати:
– Дякую, Ого. Еллін, ти забула привести до ладу зачіску. – А тоді, після паузи, - Івар, Ого, хтось з вас має якісь гроші?
Обидва виглядали стривоженими. Ого пощупав кишені та знайшов мідний пенні. Івар покопався у йогокишенях і знайшов два срібника та три мідяки
– А я точно маю пів срібника, - сказала Тітонька Бек.
– Навіщо тобі? – запитав Івар. – Я думав канцлер Короля Фарлана дав тобі гаманець.
– У ньому самі лише камінці, і декілька мідяків нагорі, щоб приховати оману, і хтось, - сказала Тітонька Бек, - має заплатити Шеймусу Хемішу за цю подорож. Навіть якщо твій бать вже зробив це, нам все ще треба купляти їжу та платити за житло, коли ми доберемося на Берніку. Я повинна подумати, що робити.
Гарний одяг, який все ще пахнув не-зовсім-медом і ромашкою, був акуратно складений у сумки. Я щойно застібнула їх, коли прийшов кок із нашим обідом. Це були мариновані оселедці та швидкий хліб, за квасний з харчовою содою.
– Я не можу дати вам більше, чи щось краще, - сказав він грубувато. – Капітан знову у хорошому настрої, побачивши бар’єр у полі зору, і ми можемо слідувати за ним на південь, до Берніки, але він каже, що ми будемо йти ще один день. У нас недостатньо їжі на цю подорож.
– Зрозуміло, - спокійно сказала Тітонька Бек. – Цього достатньо, натепер. – І, коли кок уходив, вона запитала, навіть більш спокійніше, - я припускаю, бідний Шеймус Хеміш отримав мало, або зовсім не отримав платні за доставку нас до Дунберіну?
Кок зупинився у дверному отворі.
– Чому ти питаєш?
– Я маю на увазі – бачачи, як він економить на їжі, - сказала Тітонька Бек.
Кок розвернувся, виглядаючи дуже щирим та серйозним.
– А, ні, - сказав він. – Це мій прорахунок, маєш зрозуміти. Його поганий настрій через це. Він любить добре поїсти, Капітан. І побачивши, як Верховний Король пообіцяв йому сумку золота за безпечну доставку вас у Холітаун, а Король Кеніг пообіцяв йому іншу, коли ми повернемося на Скарр без вас, Капітан сказав мені відкласти багато про запас – що я думав, я і зробив.