Острови Халдеї
Шрифт:
– Ви певні, що для вас не буде краще, посидіти тут та відпочити? З нами все буде добре.
– О, ні, пані, - казали вони їй. – Не мона цього робити. Накаш. Маємо побашити вас безпечно на кораблі.
Тітонька Бек зітхала. Було ясно, що Священик пообіцяв Верховному Королю, що ми будемо на цьому човні, що чекав.
– Огидний чоловік! – сказала Тітонька Бек.
Оточені улюлюкаючим, підстрибуючим, регочучим натовпом, ми нарешті спустилися униз, де скелі уступали місце піску, поки занурений Місяць показував нам доволі великий корабель, що енергійно коливався угору та униз, у
– Поспішить, або ми пропустимо цей прилив, - сказав один з них. – Ми думали, ви вже не дістанетеся сюди вчасно.
Я зісковзнула з ослика та поплескала його. Я також поплескала дірковий кущ біля мене. Він був у цвіту – але коли дрік не цвіте? – і ласка моїх пальців випустила його міцний аромат. Він пахнув тим, що завжди нагадувало мені про дім та Скарр. Це здалося мені соромом, що наймолодший новачок негайно ж похитнувся у той самий кущ та виблював у нього.
– Ось, дівчинко.
– Один з моряків схопив мене та загойдав у своїх руках. – Перенесу тебе над водою, - пояснив він мені, коли я видала лютий пронизливий крик.
Я дозволила йому. На ту мить я була майже нестерпно втомлена. Мені здавалося, що залишаючи ґрунт Скарру, я залишила усю свою силу позаду, але я очікувала, що це лише через те, що я не спала минулої ночі. Коли мене несли через гуркіт прибою, я ковтала сіль, коли я пересувалася, я мала проблиски Івара та Ого, які брели за мною, і ще дальший проблиск Тітоньки Бек, яка випростана та дуже висока, була повернута обличчям до моряка, який запропонував перенести її також. Я бачила її погляд на хвилі, підняття підбору та погляд на нього, а тоді знизування плечима та погодження. Вона переміщалася у човен статечно сидячи на руках моряка, підбори разом і обидві руки скромно застібнуті на його шиї, так, ніби бідолашний чоловік був ще одним віслюком.
Я ледь пам’ятаю веслування до великого темного човна. Я думаю, що я мабуть заснула, перш ніж ми дібралися туди. Коли я прокинулася, був яскравий сірий ранок і я лежала обличчям униз, на вузькій лаві у теплій, але пахучій деревом каюті. Я одразу схопилася. Я знала, це лише справа сорока морських миль* до Берніки.
_____________________
* Морська миля дорівнює 1852,3 метрам .
– Небеса! – викрикнула я. – Я пропустила усю подорож!
Виявилося, що такого не трапилося. Коли я вибігла у гойдаючийся, скрипучий прохід під палубою, Тітонька Бек зустріла мене з новинами, що ми зустріли вітри з протилежного напрямку.
– Моряки повідали мені, - сказала вона, - що бар’єр Логри зміщує повітря і також море, коли вітер дме з півночі. Ми будемо ще день, або більше у дорозі. – І вона відіслала мене назад, причесати, як слід, волосся.
Сніданок був у маленькому, із поганим запахом, закутку на кормі, де море стукало у одне крихітне віконце і стіл ковзав угору та униз, як гойдалка. Жодної вівсянки, до мого здивування. Я би не заперечувала вівсянку. Я була голодна. Я наклала вівсяні
Трохи згодом, Тітонька Бек витерла свої пальці та передала тканину мені.
– Десять вівсяних коржів, це багато, Ейлін, - мовила вона мені. На кораблі не має їжі на місяць. Йди глянь, що сталося з Іваром та Ого.
Я неохоче пішла. Я хотіла – окрім додаткових вівсяних коржиків – піти на палубу та побачити море. Я знайшла хлопців у не провітреному маленькому місці по той бік трапу. Івар лежав у ліжку, стогнучи. Ого сидів біля нього, виглядаючи стривоженим та лояльним, тримаючи напоготові велику миску на колінах.
– Йди геть! – сказав Івар. – Я помираю!
Ого сказав мені:
– Я не знаю, що робити. Він у такому стані всю ніч.
– Йди та приведи Тітоньку Бек, - сказала я. – Трохи поснідай. Я потримаю миску.
Ого передав мені миску, як постріл. Я поставила її на підлогу. Вона була огидна.
– Не став її туди! – завив Івар, коли Ого поспішив з кімнати. – Я потребуюїї! Зараз! – Він виглядав хворим. Його обличчя було як нутряне сало, усе бліде та блискуче. Я підняла миску знову, але він заголосив, - у мене нічого не залишилося для хвороби! Я помру!
– Ні, не помреш, - сказала я. – Це не героїчно. Де ліки, які спакувала твоя мати для тебе?
– У сумці, на якій ти сидиш, - задихався Івар.
– Але дурний Ого не знає яке єте саме!
– Ну, припускаю, я також не знаю, - сказала я, встаючи та відкриваючи сумку, - а я не дурна. Чому тине знаєш?
Івар просто заховав обличчя у грудкуватій маленькій подушці і застогнав. На щастя, саме тоді зайшла Тітонька Бек.
– Це смішно, - сказала вона, вникаючи у ситуацію. – Я думала, що Ого перебільшує. Відсунься, Ейлін, і дай мені заглянути у ту сумку.
У сумці було досить багато банок та пляшок, дбайливо загорнутих серед одягу. Тітонька Бек усі повитягала та впорядкувала їх у рядок на дошках підлоги.
– Хм, - сказала вона. – Яка? – Вона піднімала одну за одною скляні пляшки та тримала напроти світла. Вона хитала головою. Вона піднімала одну за одною, фаянсові банки, знімала пробки та нюхала. Івар підвівся на одному лікті та з тривогою спостерігав за нею. Тітонька Бек похитала головою знову і, дуже обережно та свідомо вилила вміст у миску.
– Гей! – сказав Івар. – Що ти робиш?
– Я не знаю, - сказала Тітонька Бек, – починаючи звільняти скляні пляшки від вмісту, у миску, також, - які наміри були у Мевенне, але боюся вона так само погано розбирається у ліках, як і у вишивці. Ейлін, візьми цю миску на палубу та вилий усе у море. Будь обережна, не пролий по дорозі. Воно може здійняти пожежу на кораблі. Тоді повертайся за пляшками. Їх також слід викинути за борт.
– Але що буду робития? – голосив Івар, коли я відносила миску, настільки обережно та непохитно, як могла.