Острови Халдеї

Джонс Діана Вінн

– А це не буде заважко для човна, як гадаєш?

– Не буде, - сказав Різ. – Вона дуже кістлява. Вона та Ейлін разом мають важити менше за П’ю, якого я збирався взяти із собою. П’ю кремезний. Запали вогонь, тато. Я хочу впіймати зародок вітру.

Насправді, я думала, що ми ніколи не зрушимо. Вогонь був у чомусь схожому на металеву коробку, всередині човна. Після того, як Бран запалив упаковане вугілля у коробці за допомогою – до моєї заздрості та захоплення – слова та легкого руху пальців, Різ змусив Ого та Івара рухати ножні насоси, які були прикріплені

до міхів під коробкою. Вогонь заревів та пішов від синього до червоного, а тоді до білого. Ріаннан, Різ, Фінн та я мали тримати важкий шовк, так щоб тепле повітря могло проникнути до повітряної кулі. Це був шовк, вкритий багатьма шарами олії.

Я була уражена, як багато праці мало бути вкладено у неї. Шовк не легко було доставити у Галліс. Різ сказав мені, що більшість тканини прибула з Логри давним-давно. Їм довелося зібрати з тисячу маленьких шматочків та зшити ці шматочки разом. Куля, коли вона нарешті почала округлятися та трохи підніматися, була божевільною клаптиковою штукенцією з кольором неочищеного пергаменту, насиченого синього, квіткових шарфів, рожевого, як нижня спідниця, та червоних весільних суконь, подекуди, із вишитими ящиками.

– О так, - сказала мені Ріаннан, а піт від вогню стікав по її чудовому білявому волоссю, - це зайняло у нас цілий рік божевільного шиття. Мати шила, я шила, Різ шив. Різ був просто навіжений, бо хотів закінчити перш ніж священик помітить, розумієш.

Конверту, як назвали цю божевільну клаптикову штукенцію, знадобилося так багато часу, щоб наповнитися, що Венда мала багато часу, щоб обійти та обійняти усіх нас, перш ніж вона мала підійти до якоря та витягти його зі схилу пагорбу. Бран дратував Різа, бо вештався біля маленького важеля, що відправляв безколісний візок, під човном, у повітря.

– Вже час натискати? – весь час казав він. – Лише скажи, синку.

– Щені! – постійно гарчав Різ. – Не марнуй заклинання.

Тітонька Бек дратувала всіх, кажучи знову і знову:

– Покваптеся. Час вирушати.

Навіть Фінн, весь рожевий та пітний, оскалився на неї:

– Ти перестанеш шуміти, Мудрість, чи я повинен виявити справжнього себе та сказати Грін Гріту, щоб клюнув тебе.

Але нарешті, врешті-решт, опуклості клаптикової штукенції збільшилися у величезну кулеподібну форму та вона стала вертикально до пагорбу та парила над човном.

– Продовжуйте накачувати! – крикнув Різ на Івара та Ого, які вдвох виглядали так, ніби вони можуть зникнути. Тоді він крикнув на своїх батьків, - Важіль, батьку, зараз! Якір, Мамо. О. Заради Галлісу, ворушиться, обидва!

Я думаю, Венда та Бран чекали так довго, що їм було важко повірити, що час прийшов. Але вони похитали головами та виконали свою роботу, в той час як Різ затягнув якір та звернув мотузку, у петлю, на човні.

І, неймовірно, ми піднялися над схилом пагорбу та відступали у повітрі.

Деякий час, здавалося, ми рухалися дійсно швидко. Венда та Бран з людей

нормального розміру, що махали нам на прощання, перетворилися на крихітні далекі ляльки, майже за мить. Ми піднімалися та піднімалися, і наступної миті були у золотому світанковому небі, із гострими горами під нами; тоді ми піднялися вище, вище над зеленими пагорбами, що тяглися до хвилястої берегової лінії, окресленої білим; після цього, ми були понад морем. Різ дозволив хлопцям перестати накачувати і вони звалилися на скрипучі плетені борти.

Я повисла на мотузці та дивилася назад на славетний краєвид Галлісу, що наче туманний півмісяць, тягнувся вдалину на південь, на всі сині гірські вершини та на зелені або золоті долини. Потім стало занадто туманно, щоб щось розгледіти, а унизу була саме лише вода. Море, якщо дивитися на нього згори, є дивовижно однакове. Я бачила його як сірість із білими хвилями, що перетинали одна одну наче візерунок пледу. Воно було дуже порожнє. Я дивилася уперед і дивувалася де Логра. На горизонті не було нічого окрім туману.

Ріаннан була права. Тут нагорі було холодно. Івар та Ого завернулися у свої пледи. Всі інші, крім Фінна та Тітоньки Бек натягнули пальто. Фінн бадьоро сказав, що він звик до гіршого на Берніці. Тітонька Бек вимовила, що на Скаррі значно холодніше. Ми розсміялися. Ми всі були дивовижно щасливі. Плаг-Аглі лежав на моїх ногах та муркотів. Грін Гріт розмахував крилами на мотузці, де він косо висів, роздивляючись навкруги. Блодред була навіть ще ініціативнішою. Вона перебралася, по голові Різа, на іншу мотузку та вибралася на клаптикову штукенцію, де ми її втратили з поля зору.

– З нею все буде гаразд? – запитала Ріаннан з тривогою.

– Дуже сподіваюся, - сказав Різ, витягуючи голову, слідкуючи за нею, також занепокоєно. – Зазвичай, вона досить розумна.

Ми мчали десь з годину, очевидно знаходячись у повітрі, коли справи пішли не так.

Ого сказав:

– Море виглядає дуже близьким.

Він був правий. Коли я дивилася униз, то могла бачити, як хвилі піднімаються та ламаються бризками білого. Більше не можливо було спостерігати акуратні візерунки з пледу. Воно було лише сірою, розгніваною водою, до далекого горизонту.

Різ, який підживлював вогонь ще одним мішком вугілля, підстрибнув та глянув.

– Галліс! Ми занадто низько! Івар, Ого, починайте качати. – Він наспіх причепив ще дві дерев’яні педалі до міхів та почав скажено натискати на один .

– Ми потонемо? – запитав Івар, коли ставав на найближчу педаль.

– Не повинні, - сказав Різ. – Не тоді, коли під дном безколісний візок. Фінне, чи не покачаєш також, будь-ласка?

Вони вчотирьох почали наполегливо накачувати, пихкаючи та червоніючи. Вогонь ревів та змінився з голубуватого на червоний, а тоді на жовто-білий. А море все ще наближалося. Незабаром, я могла чути як ламаються хвилі. Солоні бризки летіли з-за борту та бризкали у наші обличчя. Тітонька Бек спокійно облизала губи, але я запанікувала.