Острови Халдеї
Шрифт:
За вестибюлем ми промарширували у темний коридор, що йшов з ліва на право. У ньому була ціла низка дверей, всі зачинені та на засувах. Нас зупинили біля найближчих дверей, які мали більше засувів ніж будь-які з інших. Поки ми стояли та чекали, коли солдати відімкнуть усі засуви, я могла поклястися, що хтось висунувся з дверей на засуві, що були далеко з ліва та поспішно заховався, побачивши нас.
Потім двері відчинилися у великий добре освітлений простір. Солдати проштовхнули нас уперед, в той час як Золоте-пальто крикнув:
– Декілька друзів відвідати Вас, Принце.
Ми з’юрмилися, витріщаючись на величезний зал, із рядом порожніх арок
Він витріщався на нас і так само робив натовп його послідовників. Вони всі були одягнені у опорядження для полювання, у якому вони були, коли їх захопили, тепер дуже зношеному, але досить чистому. Всі оглядали один одного протягом довгої хвилини, яка, знадобилася солдатам, щоб зачинити двері ззовні, а тоді ще довшу хвилину, допоки не стало чутно, як вони пішли геть.
Тоді всі прийшли до життя.
– Фінне, ти старий негідник! – вигукнув хтось. – Ти приніс нам зеленого птаха! – На це Грін Гріт знявся з Фіннового плеча та летів від чоловіка до чоловіка, вигукуючи радісне пронизливе клекотіння. Фінн почав сміятися.
Принц Аласдаір витягнув тканину з-за своєї кушетки та жваво протер нею своє обличчя. Його голова якусь мить була захована у хмарі білої пудри. Тоді він кинув униз тканину, обережно витягнув ноги з жахливих пов’язок та скочив на ноги. І ось він ступив до нас, у відмінному стані, із здоровим кольором обличчя, хоча, я могла бачити, дбайливо зашитий розрив у його картатих штанях*, де його було поранено.
_________________________________________________
* Тут знову йде мова про штани в обтяжку та у клітинку, яку носили шотландські солдати
– Бек! – вигукнув він. – Бек, всі боги…!
До мого надзвичайного здивування, моя тітонька побігла до нього і вони обнялися як закохані, вона казала:
– О, Аллі, я думала моє серце розбите, коли вони забрали тебе! – а Принц Аласдаір просто казав:
– Моя кохана, моя кохана!
“ Так, так!”, думала я. Я немала жодної гадки, що Тітонька Бек жила із розбитим серцем весь цей час. Я навіть не знала, що вона та Принц Аласдаір були знайомі. Але, ось вона, не лише стала собою звичною, але виглядає на багато років молодшою, із повністю рожевим обличчям та захоплена, а її волосся все ще розтріпане через вітер. Мені прийшло у голову, що через цеТітонька Бек не відмовилася відверто від цієї рятувальної місії – до якої, як я знала, коли думала про це, вона була цілком здатна – і чому вона її продовжувала, коли ми висадилися на Берниці без грошей. Так, так.
До цього часу, усі інші в’язні з’юрмилися навколо нас, тож я взяла себе у руки та почала представлення. Було зрозуміло, що Фінн цього не потребує. Оссен, придворний, що кричав до Фінна, дуже швидко висмикнув його у місце для сидіння, біля арок, куди приніс керамічні* пляшки та декілька великих кухлів. Я боялася, що перш ніж закінчиться ранок, Фінн буде ганебно п’яним! Натомість я представила Івара. Хтось сказав:
– Син моєї кузини Мевенне? – і Івар майже одразу
______________________________________________
* Можливо мається наувазі не керамічна пляшка, а пляшка вагою 1 стоун – 6,4 кг .
Наступним я представила Ого. Я відчувала він заслуговує трохи уваги. Я пояснила як його залишили на Скаррі. Принц Аласдаір казав, а рука його була навколо Тітоньки Бек:
– Ти казав їм, що ти з Логри, хлопче?
Ого сказав, з сарказмом:
– Я намагався.
– Я розберуся із цим, для тебе, - пообіцяв Принц Аласдаір. – Нічого не бійся.
– А це, - сказала я, - Різ та Ріаннан з Панді у Галлісі. Це винахід Різа приніс нас сюди.
– Панді? – сказав хтось. Ладний великий чоловік з найблагороднішою бородою проштовхався до нас. – Діти Брана? – Він був одягнутий у вилиняле бардівське синє. Мене осінило, що це має бути мій батько. Мене подолала сором’язливість та я вирішила промовчати.
Тітонька Бек зупинила нетерплячі пояснення, щодо повітряної кулі, та як саме Бран почав винаходити пливучі сані, коли вказала на мене.
– Воната, про кого ти маєш питати, Гарет. Вона твоя власна дочка.
– Що, Ейлін? – сказав мій батько, витріщаючись на мене. – Але вона була крихітним дитям!
– У неї був час, щоб вирости, - сказала моя тітонька, - і стати Мудрою Жінкою.
Я розуміла, що мій батько не знав, що сказати. Незабаром він сказав обережно:
– А твоя мати, Ейлін?
– Мертва, - сказала Тітонька Бек та кинула на мене погляд, щоб попередити, щоб я не казала нічого про Кілканнонського Священика. Ніби я збиралась казати. Я втратила мову, так само як і мій батько, але я гадала, ми зможемо поговорити один із одним коли усі закінчать балачки про нашу подорож.
Але здавалося, на це не було часу. Принц Аласдаір сказав:
– Рорі, тобі зараз краще сходити та принеси фрукти, які обіцяла Люсія. І скажи нам також потрібне вино. Можеш сказати їй чому.
Чоловік, який кивнув та пішов, я була певна, був тим самим чоловіком, якого я бачила раніше, коли він заховався за закиненими дверима. Цього разу він пішов до інших дверей, які відчинилися досить легко.
– Вони усі не зачинені, - сказав мій батько, бачачи, що я витріщаюся, - окрім тих, якими ми зайшли. Ми тут приймаємо участь у фарсі.
– Якого нам краще дотримуватися, - сказав Принц Аласдаір. – Міністри прийдуть сюди з хвилини на хвилину. – Він підійшов до своєї кушетки та моторно заліз у жахливі пов’язки. Один з інших в’язнів приніс йому велику коробку із пудрою, яку Аласдаір пучечком пір’я наклав на своє обличчя. За мить він знову став блідим, пораненим інвалідом. – Вам, новоприбулим, краще сісти та виглядати похмурими через те, що вас ув’язнили, розумієте.
Ніхто з нас не знав, як це робити, але ми розійшлися по великій кімнаті, щосили намагаючись виглядати нещасними. Івар, Ріаннан та Різ всілися разом на підлогу, схрестивши ноги та повні скорботи. Тітонька Бек пішла та сіла поруч із Фінном, де вона спопеляла його поглядом, допоки він винувато не сховав свій кухоль під сидінням. Грін Гріт примостився, зігнувшись, на спинці стільця Фінна. Ого та я, із природною цікавістю, пішли до арок, щоб подивитися, що там за ними.