Острови Халдеї
Шрифт:
Ми всі знову всілися і продовжили обід. Івар та Ріаннан сиділи разом і розмовляли один із одним, короткими ламаними реченнями. Наскільки я можу сказати, вона питала Івара про його життя на Скаррі, а він намагався робити компліменти її співам. Поміж цього, вони дивилися один на одного так, ніби бачать найчудеснішу річ у світі. І вони удвох постійно червоніли.
У підсумку, я була цілком задоволена зосередитися на тому, щоб змусити Тітоньку Бек поїсти. Потім, я раділа тому, що Плаг-Аглі поводився, радше, погано і намагався поцупити краба у людей. Я не думаю, що у його житті коли-небудь були краби, до сьогодні, і він виявив, що у нього до них
Я відчула полегшення, коли Різ сказав, що нам краще рухатися.
– Ейлін, ти керуєш візком, - сказав Івар.
Тож, я залізла у візок та взяла поводи, в той час як Різ йшов попереду із Ого та Фінном, показуючи шлях. Ми йшли через нагір’я ідеальної краси, де струмки музикально протікали над каменепадами, вкритими дикими квітами, в той час як сині вершини височіли позаду; а все, про що я могла думати, були Івар з Ріаннан, які йшли позаду, щось муркочучи та сміючись. У вершинах, через які ми проходили, були просвіти, крізь які я могла бачити море, синє, як очі Ріаннан, чи озера у долинах, чи, в одному випадку, величезний золотий краєвид Галлісу розтягнутий на півдні, повний полів та віддалених фруктових садів. Мое це не подобалося. Вона хитала вухами та демонструвала, що не звикла до гір. Але все, про що я могла думати, були Івар із Ріаннан, що йшли позаду.
Тієї ночі ми зупинилися на шляховій зупинці. Це був, свого роду, сарай, із дерев’яними ліжками і вогнищем. Назовні було інше вогнище, де вимогли приготувати будь-яку їжу, що взяли із собою, та колодязь із водою. Ми сиділи назовні та знову їли крабів. Галліс настільки чудово теплий, що ми могли спатиназовні, якби захотіли.
На Галлісі немає готелів, сказав нам Різ. Є винні крамниці та місця для випивки, унизу, у рівнинах, які усі ретельно регулюються священиками. Ви можете пити в межах визначених годин, сказав він.
– Але все стало набагато спокійніше, ніж було, зараз, коли Гронн став Праведним Верзовним Священиком, - сказав він нам. – Довгі бесіди Гронна із Гаретом дещо змінили його кругозір. – Тоді він розповів нам про інші традиції Галлісу, які я зараз забула. Я намагалася не помічати, що Івара обходила лише Ріаннан. Тітонька Бек просто сиділа. Фінн зівав. Єдиним, хто дійсно слухав Різа, був Ого.
Наступного ранку ми їхали крізь ще прекрасніші горні краєвиди. Шлях неухильно йшов угору, і Мое не була щаслива. Ого та я були вимушені взяти її за вуздечку з двох сторін та додатково тягти її. Різ та Фінн йшли все далі та далі попереду. Івар та Ріаннан, хоча просувалися повільно, також були доволі далеко.
– О, ну давай же! – сварливо казала я Мое.
– Я роблю усе, що від мене залежить, - відповіла Тітонька Бек з візка.
– Я не до тебе! – прогарчала я. Тоді я виявила, що плачу. Великі сльози стікали униз, по моєму обличчю, а я ковтала, ніби мене душили.
Ого сказав:
– Не будь нещасною, Ейлін.
– Я не можу цьому зарадити! – огризнулася я. – Моя тітка впала у дитинство та залишила мене керувати усім, а ми все мандруємо та подорожуємо, і я не маю найменшогоуявлення
– О, ми доберемося туди, - сказав Ого.
– Якось. Врешті решт, Звір Скарру на нашому боці таВеликий Птах Берніки. А зараз ми навіть маємо Дракона Галлісу також, хоча визнаю, вона дещо крихітна.
Я подивилася на Плаг-Аглі, який брів попереду мене, вище по дорозі, довгі ноги, маленька голова, жахлива розцвітка і решта. Не кажучи вже про запах крабів. Я протерла очі рукавом та подивилася знову.
– Ти ж не маєш на увазі…
– Так, маю, - сказав Ого. – Ти не можеш заперечувати, що він досить магічний. І Грін Гріт каже розумні речі, не так як інші папуги. Грін Гріт знає, що він каже.
– Припускаю, що ти правий, - сказала я, починаючи відчувати, радше, благоговіння. – Ймовірно, разом із нами, щонайменше, два Хранителя.
– Тож, ми доберемося до Логри та знайдемо твого батька, - сказав Ого, - якщо його ще можна знайти. І в мене почуття, що тобі доволі подобається командувати…
– Не тоді, коли я не могла танцювати на ярмарку, - сказала я.
– Але більшість часу, - сказав Ого.
– Давай же. Визнай це. І ти не повинна почуватися нещасною через Івара, ти знаєш. Він цього не вартий.
Я не усвідомлювала, що мої почуття були настільки очевидні.
– Я скажу тобі, Ого з Логри, - сказала я, - що я вибрала Івара давним-давно, як мого майбутнього чоловіка!
– Я знаю, - сказав Ого. – Але тоді ти була маленька, а він виглядав доволі дорослим. Я довгі роки сподівався, що ти побачиш свою помилку.
– Помилку!– майже заверещала я.
– Бабця завжди каже, що ти робиш помилки, - сказала Тітонька Бек, з візку.
– Тихо, Бек, - сказав Ого. – Так, помилку. В тебе є розум, Ейлін. Івар дійсно, доволі дурний. Тобі буде жахливо нудто, якщо ти проводитимеш із ним весь час. Я знаю по собі. Здається, він гадає, що оскільки він принц, то він ідеальний.
Я подумала про це. Припускаю, я ніколи не наділяла Івара розумом. Донал був розумний, і я завжди знала, що, саме через це, Мевенне надавала перевагу Доналу, а не Івару. Але вона давала Івару усе, що він хоче, постійно. Всі дітлахи у замку знали, що краще не сваритися із Іваром. Він піде до матері і вона покарає особу, що посварилася із ним. Думаючи про це, я розуміла, що Мевенне робила це для Івара, через те, що не дуже любила його.
Мої ранні спогади про Івара були про слабкий жаль до нього. Мевенне давала йому усе, що він захоче, але вона ніколи не обнімала його, як обнімала його брата. Тітонька Бек, яка не була людиною, схильною до обіймів, обнімала мене, коли я цього потребувала і, коли я була мала, вона брала мене на свої (дуже кістляві) коліна. Мевенне ніколи не робила цього для Івара. Але я вірю, Івар думав, що він її улюбленець. Як глупо!
– Але Ріаннан така гарна! – вила я.
– Ти також, - відплатив Ого.
Я вилупилася на нього.
– У неї волосся як стиглий овес, - протестувала я.
– Твоє волосся, - сказав Ого, - саме кольору ірисок, які замкова кухня робить на свята. Ти маєш розпускати його частіше, тому що воно кучеряве.
– Воно мені заважатиме.
– сказала я. – І в неї великі сині очі.
– Твої очі настільки ж великі, - сказав Ого, - і вони майже завжди зелені. Я ніколи не зустрічав когось, із кольором твоїх очей.