Острови Халдеї

Джонс Діана Вінн

– Вона піднімається за допомогою гарячого повітря, - пояснив Різ, - і вона зроблена з шовку. На Галлісі ми запускаємо маленькі шовкові повітряні кульки у День Середини літа, запалюючи свічку унизу. Це подало мені ідею. Але я встановив один з пливучих візків Брана під моїм, щоб він допоміг летіти. Це спрацює.

– Ти її випробував? – запитав Ого.

– Лише у мініатюрі, на жаль, - сказав йому Бран. – Ви можете лише уявити, що барди та священики скажуть, якщо Різ полетить через Галліс без дозволу. Нас би вигнали з ферми. Але маленька модель працювала

як мрія. Літала як повітряний змій*. Ми сказали Гронну, що то був повітряний змій.

___________________________

^{* Тут використане слово “kite”, яке може означати: шуліку, повітряного змія, ліхтарик, який запускають у повітря.}

– Отже, - сказав Різ, - мій найперший політ буде завтра на світанку. Ви всі готові полетіти? Мені потрібні дві пари людей, розумієте, потрібно надувати міхи, щоб гаряче повітря постійно поступало.

Бран трохи зітхнув.

– І він потребує, щоб його тато залишався удома та прикидався, що Різ та Ріаннан гуляють берегом з вами усіма. Ви всі збираєтеся, так? – Я могла сказати, що йому свербіло полетіти також і він знав, що не може. Він був захоплений планом так само, як і Різ.

Так само і ми всі. Різ захопив нас із собою, якимось чином. Коли я дивлюся назад, я бачу, що то була божевільна ідея. Ми навіть не знали чи ця куля-штукенція полетить, не кажучи вже про те, чи зможемо ми подолати весь шлях до Логри на ній. Але я була у полум’ї думки, що побачу мого батька знову і я бачила, що Ого боліло полетіти додому, до Логри. Але чому погодився Фінн? Чи Івар? А вони вдвох погодилися. Ріаннан я могла зрозуміти. Вона так захоплювалася братом, і я думаю, вона хотіла довести, що вона може співати достатньо магічно, щоб витати у небі.

– Які наші плани, коли ми доберемося до Логри? – запитав Івар, так, ніби він був практичною особою.

– Приземлимося у полі десь біля головного міста. Як воно називається? – сказав Різ.

– Харандед, - вставив Ого.

– Так, Харандед, - сказав Різ. – І пішки підемо шукати Гарета і – як того принца звали?

– Аласдаір, - сказала я.

– Аласдаір, так, - сказав Різ. – Не можу собі уявити, щоб їх дуже сильно охороняли після всього цього часу. Тоді у сутінках ми заберемо їх на повітряну кулю і відлетимо геть. Я поклав достатньо палива, щоб повернутися, розумієте.

І це був весь наш план. Ми дійшли до цього, коли Венда увійшла, приводячи з собою мою тітку.

– Отже, ви дійсно вирішили ризикнути? – сказала вона, сумно дивлячись на наші обличчя. – Ну, добре. Бек може залишитися тут, зі мною. Я зробила все що можу для неї, на даний час, іле це буде довга праця, гадаю. І звичайно ми наглянемо за вашою ослицею, поки вас не буде. Але якщо вранці передумаєте, ми не будемо думати про вас погано.

Глава 12.

Тієї ночі я думала, що занадто збуджена, щоб заснути, але насправді,

я спала дуже добре. Тітонька Бек, хоча і виглядала так само, насправді вляглася у ліжко, що знаходилося у маленькій сусідній кімнаті, не змушуючи мене кричати на неї. Це було таке полегшення, що я раптом виявила себе цілком виснаженою. Я впала серед м’яких покривал на моєму ліжку та вирубилася допоки Ріаннан не підняла мене на світанку.

– Вдягнися тепло, - прошепотіла вона. – Над морем може бути холодно.

Я вдягла мою найтовстішу хорошу сукню та взяла з собою униз, на кухню, пальто. Там були усі, включаючи Брана, який був тут, щоб провести нас. Ми їли хліб та сир поки Венда пакувала для нас величезну сумку із харчами. Блодред спустилася з рукава Різа, щоб поклювати трохи хліба, а Грін Гріт ступив на стіл, клюючи усе, що падало на стіл. Я бачила, що він хотів переконатися, що добре поїв перед подорожжю. Але не було жодних ознак Плаг-Аглі. Спочатку, я подумала: “ О, він знову став невидимим”. Я пошукала його навпомацки, але не змогла ніде віднайти, ні під столом ні біля загашеного каміну.

Була мить, коли моя впевненість похитнулася. Я подумала: “Якщо Плаг-Аглі не довіряє тій повітряній кулі…” Але я була занадто збуджена, що дозволити сумнівам перемогти. Ми збиралися виконати нашу місію. І я аж до болю хотіла побачити мого батька знову.

На дворі все було ще темно-синім коли ми вийшли з дому, униз по стежці, що вела до сараю, який ми помітили на шляху до Панді. Ріаннан поспішила униз до валуна та почала розмотувати мотузку, що була на ньому. Різ та Бран разом взялися за боки сараю та підняли їх. Всередині, я нечітко побачила велику купу багатокольорового шовку, яку Різ обережно розтягнув по схилу пагорба допоки він не розтягнувся у величезне роздуте коло. Воно було прикріплене, ще більшою кількістю мотузок до чогось, схожого формою на човен, виготовленого з переплетених гілок верби.

Хтось сидів у човні. Ми зазирнули. То була Тітонька Бек.

Так, а ось і вона, дуже пряма, спокійно споживає хліб та сир. Поруч із нею був Плаг-Аглі, який жував грудку м’яса.

– Бек! – вигукнули усі ми.

– Ви всі прийшли вчасно, - сказала вона. – Приймайтеся за роботу.

– Але, Бек, - сказала я, - не думаю, що тобі слід йти із нами.

– А ми ще ходили навшпиньки та говорили пошепки, щоб не турбувати тебе! – з огидою сказав Івар. – Що ти тут робиш?

Тітонька Бек грізно подивилась на нього.

– Я маю позбутися цієї ослиці, - сказала вона.

“Божевільна!”, подумала я. Але Венда, яка допомагала Ріаннан причепити якір до отвору у схилі пагорба, випрямилася та вигукнула:

– О, теперя розумію! Це закляття якимось чином прив’язало її до вашої ослиці! Краще їй піти із вами. Це найкращий спосіб розірвати зв'язок.

“ Так ось чому Мое капризувала!”, думала я, в той час як Бран занепокоєно сказав: