Улюбленець слави
Шрифт:
І як же я здивувалася, коли, увійшовши до вітальні, побачила Честера в його улюбленому велюровому піджаку; він стояв, спершись ліктем на камін, а поруч, наче два охоронці, стовбичили Бутем з величезною купою паперів (не сумніваюся, що то все була макулатура, але Бутем вважав, що з паперами він має солідніший вигляд) і Селлі.
Селлі недавно звільнили від школи, щоб вона могла «вносити свою пайку у справу війни»; дівчинка була тепер уже вища за мене на голову. Тепер уся ця трійця поглядала на мене зверху вниз: на обличчі Селлі читався серйозний, але трохи поблажливий докір, у Бутема був чисто баранячий погляд, дурний або пихатий,— залежно від того, як до нього ставитись; а Честер стежив за мною з тим іронічним виразом обличчя, який він засвоїв ще з часів моєї «зради» на початку
Уже давно, від часів моєї «зради», я не дозволяла собі критикувати Честера — в жодній формі, навіть натяком. Він був невисокої думки про мої розумові здібності, але варто було мені хоч трохи розбігтися з ним у поглядах, як він одразу починав сердитись. Віддамо Селлі належне: вона не раз брала на себе важкий обов'язок повідомляти Честерові неприємні новини, як-от, приміром, коли ми дізналися, що його водій продає газетам секретну про нього інформацію.
Я анітрохи не ображалася на Честера, чудово розуміючи, що сюди домішуються його почуття до мене (чи принаймні дещо характерне лише для нас обох,— для нього й для мене). І справді, коли я, на Честерову думку, часом не виявляла належного захвату щодо якогось його чергового політичного кроку, він частенько мстився на мені як на жінці, використовуючи для цього наші «інтимні взаємини». Не хочу вдаватися до подробиць, щоб довести це, та навряд чи знайдеться жінка, котра не знала б, як і в який спосіб сердитий, ображений чоловік уміє, ніжачи жінку, дати їй зрозуміти, що вона для нього — лише звичка, нудний подружній обов'язок, та й годі.
Однак зараз, може, тому, що я була така схвильована, а скоріше просто через те, що ці троє так на мене дивились, я, забувши про небезпеку, спитала Честера, чи він чув, що говорив про нього містер Раунд.
— Ти й справді написав про нього у лілмутську газету?
— Ти не гірш за мене знаєш, що Тед нажив собі капітал на минулій війні.
— Невже ти знову витягнув на світ божий цю стару історію? Це було так давно.
— Я тільки сказав, що людям, які нажилися на війні, не випадає так заноситися перед старими товаришами по партії,— лише тому, що вони по-різному розуміють свій громадський обов'язок! Зрозумій, Ніно, мені шкода Теда, але він сам мене спровокував на це. Він стає небезпечний — намагається розколоти партійні лави у своєму виборчому окрузі!
— Він постійно бере тата на глузи! — обурилась Селлі.— Не кажу вже про нетактовність! Влаштувати скандал саме сьогодні — це вже просто підло!
По тих словах вона наблизилась до мене, начебто бажаючи поправити намисто у мене на грудях, і зробила при цьому знак губами й очима, який, очевидно, я мала зрозуміти як прохання у жодному разі не дратувати зараз Честера.
Та я й сама зрозуміла, що вибрала дуже неслушну мить для такої розмови. Вже цілий тиждень Честер був у стані нервового збудження. Річ у тім, що Ллойд Джордж саме почав організовувати в парламенті опозицію (широкі кола ще не знали про урядову кризу), і Честерові разом з кількома іншими найважливішими міністрами належало тепер зробити вибір між ним та містером Асквітом. Ніхто не був певний, що Ллойд Джордж переможе, а в разі поразки йому та його прихильникам довелося б подати у відставку.
Як висловився Честер, на карту було поставлено не лише його майбутнє, а й наша перемога у війні. І наш сьогоднішній вечір (ми чекали газетного магната лорда Г. і трьох міністрів) мав поставити всі крапки над «і».
Більше я не промовила й слова. Тут саме почали прибувати гості, Честер умить змінив тон і почав демонструвати по відношенню до мене виключну галантність. А я все одно думала: «Хай мені буде зле, та я цього йому не подарую. Він не бачив, як старий упав на бруківку».
І поки за столом я слухала компліменти старого адвоката, що сидів праворуч од мене і вважав за обов'язок загравати зі мною, у голові моїй роїлися різні думки. Я зрозуміла, навіщо кілька тижнів тому Честерові знадобилися оті давні листи. Авжеж, він уїв Гулда, добре обдумавши свій намір! Витягти на світло старий скандал (ця історія сталася сімнадцять років тому!) з партією м'ясних консервів, яку відправили на фронт і яка отруїла, подейкували,
Я була вражена не так жорстокістю Честера, як тим, що він і не намагався її приховати. Бо найважче повірити не в те, що людина, яку поважаєш, вчинила щось негідне (це могло статися з нею мимоволі), а в те, що вона зробила це з холодним і цинічним розрахунком. Це видалося мені таким же неправдоподібним, як, скажімо, полум'я пожежі й купи попелу, які раптом виникли б у центрі нашої мирної кімнати, стіни якої при цьому провалилися б під землю. Я не зводила очей з Честера, з його обличчя між двома свічками; страшенно збуджений, він нахилявся то ліворуч, то праворуч (він любив говорити водночас на обидва боки), надто виразно жестикулюючи,— о, ці жести, якими він завше ілюстрував свої анекдоти чи зло передражнював чергову жертву! Мені раптом здалося, що я бачу цю людину вперше в житті (людину, з якою я прожила двадцять років!),— здатну, як виявилось, на жорстоку й лиху інтригу проти старого друга.
Я почала запевняти себе, що Честер всього-на-всього боронився, що життя в нього надто шалене, і він не обміркував як слід вибір зброї, вдався до першого-ліпшого засобу, аби лишень дійового!— щоб якнайпевніше поцілити ворога й нейтралізувати його вплив. Я всіляко переконувала себе, що насправді він анітрохи не жорстока людина: просто далася взнаки його страшенна заклопотаність, адже у нього так багато важливих і невідкладних справ, що він змушений приймати рішення відразу, на місці, не обмірковуючи їх; вже коли що вирішиш, треба виконувати! Але тут мені спливла на пам'ять гостра шпилька тітоньки Леттер, яка якось кинула, що я належу до жінок, які ладні виправдати будь-кого і будь-що, аби тільки самим уникнути прикрощів, і на душі мені стало гидко й тоскно.
92
Званий вечір пройшов на високому рівні. По вечері чоловіки відокремилися, і ми їх більше на бачили; усамітнившись, вони узгодили кілька головних моментів і виробили генеральний план повалення уряду Асквіта. Коли вже після другої години ночі Честер з'явився у спальні, його аж розпирало від захвату й радісного збудження. Іншими словами, він миттю настроївся на невимушений, навіть грайливий тон; і хоч, як це завше бувало з ним проти ночі, він ледве стояв на ногах від утоми, а очі йому знеможено блищали (крім усього іншого, винна була ще й порядна доза шампанського, бренді, віскі, а може, й ще чогось, що їх спожив нині Честер,— як і раніше, він майже не пив, проте ніколи не відмовлявся підтримати компанію,— отже, вино в домі текло рікою), він все одно пурхав по кімнаті метеликом, жестикулюючи й прибираючи ефектних поз.
— Сподіваюсь, ти розумієш, люба моя, що твоя вечеря матиме історичне значення? Тепер у нас буде новий уряд — справжній Кабінет Війни!
Він чекав од мене компліментів. Селлі та Бутем давно вже привчили його до лестощів, але в них це виходило так незграбно, що він лише посміхався, відбуваючись жартами. І все одно йому подобалося, коли його хвалили (лестощі завше приємні, особливо тим, у кого багато ворогів і недоброзичливців) ,— звісно, я теж наговорила б йому компліментів, якби не мій стан. Нажаханий погляд старого Гулда, коли Дейзі пхала його в машину, підштовхуючи коліном ззаду, досі стояв мені перед очима, я ніби чула його хрипке й уривчасте дихання, і мені думалося, яка то страшна річ — отак раптово відчути, що ти старий і нікому не потрібний.
Я похвалила Честера, що то, мовляв, було дуже розумно з його боку, коли він сказав цьому пихатому індикові лордові Г., що насправді він один править Англією.
— О ні, так далеко я не заходив, цей чолов'яга не такий простак,— заперечив Честер; після моєї «зради» він ставився з підозрою навіть до моїх компліментів.
— Звичайно. Але ти вельми тонко давав йому це відчути, раз у раз звертаючись до нього за порадою.
Честер поглянув на мене із своєю звичною іронічною усмішкою: мовляв, ви тільки подивіться, як вона старається!— і потім, ніби демонструючи, наскільки він великодушніший за мене, почав хвалити мене.