Улюбленець слави

Кері Джойс

— Ти чудово розумієш,— ідеться виключно про комітет.

— А що комітетові до мого старого котелка?

— Звісно, це дурниця, але, як ти знаєш, людей стрічають по одежі.

— Я послав їм доповідну записку.

— Чудова записка, але де в тебе гарантії, що вони її прочитали?

— Тоді про що мені говорити з оцим комітетом?

— Але, Джіме, це дуже впливовий комітет, там люди з іменами. Саме тому їм може не вистачити часу ознайомитися з твоєю доповідною, і ти сам мусиш справити на них приємне враження. Не треба, щоб ти видався їм дивакуватим, тоді вони вирішать, що вся твоя причетність до історії з луга є лише наслідок твоєї дивакуватості.

Від самої лише думки про те, що його можуть запідозрити у чомусь особистому по відношенню до його луга,

Джім спалахнув і люто процідив:

— Знаєш що, зайчику, очевидно, у вас тут не комітет, а бордель.

— Це стосується і мене?

— До певної міри так. І якщо твій комітет має намір вирішувати цю справу залежно від моєї каструлі, нехай іде під три чорти, нікому він не потрібен, тільки час із ним марно гаємо.

І тут ми зчепились — не на жарт. Я завжди боялася перейти у наших взаєминах з Честером якусь межу, але по відношенню до Джіма дозволяла собі бути якою завгодно різкою. І я сказала йому, що за все життя він і разу не виконав жодного мого прохання, що таких егоїстів, як він, ще не бачив світ, і що більше я й пальцем не поворухну заради нього,— все, годі! Він відповів, що я перетворилась на таку саму інтриганку, як і мій Честер. Та й взагалі — він не дозволить втягти себе у мої жіночі інтриги — це для нього надто брудна справа.

95

За цей час між Честером і мною виникла «ситуація». Іншими словами, наші взаємини дуже ускладнилися. Як на мене, між чоловіком та жінкою завжди існує певна «ситуація» (втім, я так довго жила у сфері політики, що, можливо, на мені позначився її «декадентський вплив»; і тепер мені всюди ввижається «ситуація») і «взаємовідносини», що потребують «взаєморозуміння» та «розподілу сфер впливу». І ця «ситуація» міняється щонайменше тричі на день. Та коли люди давно одружені і досягли «взаєморозуміння», а сфери впливу чітко визначені, вони можуть почуватися між собою досить вільно, активно конфліктувати й навіть переживати значні кризи, не доводячи ситуації до «інциденту». По суті, вони цілком влаштовують одне одного, і «ситуація» між ними може загостритися лише тоді, якщо вони не демонструють «проявів доброї волі», і, звісно, не вступають в «альянс» десь на стороні. Кажучи, що між нами виникла «ситуація», я маю на увазі, що ми перестали одне одного влаштовувати. Відверто кажучи, наші взаємини були вже кілька місяців украй загострені, тому ми й поводилися одне з одним надзвичайно обережно й запопадливо. Я виявляла (прилюдно) лояльність і, коли мені випадало представляти Честера (на деяких менш відповідальних прийомах), неодмінно говорила про нього кілька слів,— який він, мовляв, «дуже людяний», тобто схожий на всіх чоловіків. Припустімо, на зборах Об'єднання матерів чи Червоного Хреста я неодмінно розповідала, як Честер, котрого так обсіли державні клопоти, забув змінити теплу білизну на літню,— а кожна господарка знає, що це порушує порядок у домі.

Колись, допомагаючи мені скласти мою першу промову, Честер сам запропонував внести ці «домашні штрихи»,— слухачі, мовляв, полюбляють отакі речі і завжди задоволені. Звичайно, ми обоє чудово розуміли, як це для нас важливо — постійно нагадувати людям про Честерову «людяність» (про необхідність цього свідчила наша щоденна пошта, не кажучи вже про публікації таких, як Раунд), адже йому весь час доводилося відмовляти у допомозі вдовам, чиї чоловіки загинули під час нещасних випадків, та крамарчукам, що їх розорив черговий указ.

Честер зі свого боку теж не пропускав нагоди розповісти про «самовідданість» своєї дружини і про те, яка вона «чуйна до чужого горя».

— Не знаю, що б я робив без неї в ці похмурі дні,— бідкався він.

Останнім часом Честер почав ставитись до мене значно прихильніше (зовні, на людях), і то була найперша ознака виникнення між нами тріщини (такою ознакою бувають заяви, якими починають на разі обмінюватися дві держави, що потай оголосили загальну мобілізацію,— заяви про те, що між ними ніколи ще не було таких гарних добросусідських взаємин, як зараз).

Втім, Честер і не робив спроб викликати мене

на відвертість. Гадаю, він цього й не прагнув. Що ж стосується наших інтимних відносин, то від того пам'ятного вечора, коли я вступилася за Гулда, він почав ставитися до мене як до одного із своїх численних секретарів: я мала виконувати деякі специфічні обов'язки, конфіденційні та надзвичайні, але якоїсь принципової різниці між мною та Бутемом, або між мною та детективом, що мав доступ у міністерство з чорного ходу, в цьому плані не існувало. В найінтимніші хвилини він поводився так, ніби казав: «Я — міністр, на мені лежить колосальна відповідальність, і ти маєш вважати за щастя слугувати мені!» Часом мені здавалося, що він навмисне вдався до цієї пози (незвичної і неприродної), щоб покарати мене й напутити, а передусім — провчити. І все це відбувалося саме в той час, коли наші подружні взаємини (може, тому, що Честер уже постарів, а може, тому, що в нього від постійної напруги стало негаразд із нервами, а може, тому, що йому вже просто потрібні були додаткові стимули) робилися все складнішими й витонченішими.

Одного разу, невдовзі після нашої з Джімом сварки, я раптом (несподівано для себе самої) відмовилася вдовольнити його жагу (звісно, він не сказав мені про своє бажання словами — лише натякнув!).

— Може, так не треба, Честере? — спитала я.

Він здригнувся, ніби його вдарили, і я побачила, що його аж скрутило — не від подиву, а від завданої йому лютої кривди. І поспішила додати:

— Я дбаю тільки про одне — щоб тобі не зашкодило. Сьогодні увечері ти був такий виснажений.

— Не треба? — перепитав він.— А як треба?

І він підвівся з канапи, на якій ми сиділи.

Я запевнила його, що й не думала йому відмовляти, що робитиму все, чого він забажає.

— Адже я сама тебе всього й навчила,— додала я.

Честер відійшов у дальній темний кут, де мені його не було видно; втім, мені й не хотілося його бачити. Я відчула, що весь він аж палає обуренням, ніби я вчинила проти нього якийсь злочин,— коли він нарешті промовив:

— Ні слова більше про ту ніч. Тоді ти кохала мене — і цього в мене ніхто не відніме.

Я хотіла була сказати (зізнаюся, мене злякала така бурхлива реакція на ці слова, що вирвалися у мене так зненацька), що люблю його як і раніше, та не могла присилувати себе вимовити подвійну брехню. Ненависть, що причаїлася в глибинах мого єства, заціпила мені вуста. І тут раптом Честер знову заговорив із властивою йому красномовністю, проте з великим, ще незвіданим болем. Він сказав, що для нього давно вже не секрет зміна мого ставлення до нього, Честера, але раніше він пояснював це впливом лондонського життя та моїх «світських друзів». Тепер він розгублений і збентежений. Що зі мною сталося? Що сталося з «нашим щастям, нашою взаємною довірою»? Були часи, коли він покладався на «природну чесність» моєї душі як на «земну твердь». Хай би що з ним коли сталося, він ніколи не втрачав цієї неоціненної для нього певності («Цитує чергову промову,— подумалося мені,— втішаючись звуками власного голосу»), яка завше наснажувала його вірою та мужністю. Куди б він не йшов («Улюблений прийом!»), він усюди відчував твердий грунт під н... (хотів сказати «ногами», але цей образ видався йому не досить вишуканим, і він, не переводячи дух, замінив його поетичнішою метафорою) н... надіями; він відчував, так би мовити, крила, що несли його крізь усі життєві бурі, а хто, як не я, знає, крізь які шалені бурі йому довелося пройти. І завжди він дуже високо цінив мою відданість.

— Ніно, повір мені, я знаю, чим маю завдячувати твоєму вірному, щирому серцю. Я невтомно дякував господові нашому за цей дар. Я плекав його як найбільше благо. Тоді чому ж, за що ти відвернулася від мене душею? Що спричинило таку раптову зміну? Чом ти повстала проти мене тепер, коли ти мені потрібна, як ніколи?

Він говорив, а я собі думала: «Так, маєш рацію, я тобі не вірю, і навіть не поважаю тебе. Бо я нарешті побачила, який ти є насправді. Змінився ти, а не я. Ти перетворився на підступну й жорстоку людину, і зараз я скажу тобі всю правду». Проте коли він скінчив, мені наче заціпило.