Brute force

Ковриженко Вячеслав Викторович

На малюнку було зображено уламки якось будвл, освтлен знадвору потужними прожекторами Небесного лицаря, а в променях цього свтла завмер людський силует, кожна стиснута в кулак рука якого закнчувалася трьома кгтями.

– А що це за картина?
– Кайя розвернула альбом, щоб ус змогли подивитися на малюнок.

– Це мен привидлося пд час нападу. Не звертайте уваги.

– Цкаво.
– Кайя провела пальцями по ескзу, неначе бажаючи вдчути незвичну зброю на дотик.
– А давно Ви це намалювали?

– Та н, буквально щойно закнчила. Просто хотла позбутися набридливого образу, тому й перенесла його на папр. Я часто

так позбуваюся зайвих думок.

– Схоже на...
– Кайя надовго задумалася.
– Хвилинку, а це не може бути той лицар, що розвалив лазарет на остров? Ми ж так не зрозумли, чому плот покинула машину, адже вн все ще був боздатний?

– Може злякалася?

– Не думаю. Я б нколи не вилзла з лицаря, поки вн на ходу. Та й пошкодження у нього так, нби його... Шматували?

– Гадаш це був Кейнс?
– Лашура вдрвалася вд книжки подивилася на подругу. - Але ж його знайшли пд завалами? Якби вн був причиною втеч плота, то спочатку прибили б його, а вже потм ткали.

– Не впевнена. Просто в мене вже не вперше виника вдчуття, що ми пригрли на грудях гадюку.

– А що сталося?
– поцкавилася Лашура, розглядаючи змучене обличчя Кай.

– Вн збираться завтра запросити Вас на тренування.

– Поспостергати?

– Грше - взяти участь!
– зрвалася на рик Кайя, одразу ж закашлявшись.
– Вн сказав, що мен потрбен стимул! що за кожен мй промах страждатимете Ви!

– Ти ж не погодилася?

– А вн мене й не питав. Мен здаться, що вн це робитиме, навть якщо Ви не прийдете!
– розйшлася двчина, виливаючи все, що за день накипло в душ.
– Його треба здати вартовим Академ! Нехай замкнуть його в золятор!

– що ти м скажеш?
– глузливо поцкавилася королева.
– Що вн надто сильно ганя тебе на тренуваннях?

– Гррр! Але це нечувано!

– Нехай.
– зтхнула королева, картаючи себе за такий промах.
– Я чекала чогось подбного. Я згодна потерпти, якщо вн пдтягне тебе до свого рвня. Тльки не довго. Ти ж не розчаруш мене?

– Н, Ваша Величнсть. Пробачте мен мою зухвалсть. Але я йому не довряю. Вн постйно кудись зника, займаться чимось незрозумлим... Вн щось прихову. Може влаштувати йому допит?

– Тоб воно треба?
– Лашура закрила альбом й вдкинулася в крсл, намагаючись свом виглядом заспокоти охоронницю.
– З ним уже Мзайя спробувала 'поговорити'. Нагадати тоб, чим все скнчилося? Я вже мала з ним приватну розмову, якщо тоб вд цього стане легше.

– що?
– Кайя аж подалася вперед, забувши про втому.

– все. Повр, тоб його чоловч секрети зовсм не потрбн.
– Лашура смикнула плечима, пригадуючи особливо жорстк моменти хньо 'розмови'.
– Як вн правильно сказав: менше знаш - краще спиш.

***

Закрплений на причал, Су-Ван зараз бльше нагадував побиту скелю, а не благородний лтаючий острв. Видно, що екпаж корабля намагався щось робити, але для ремонту потрбн не тльки нженери, але й архтектори, будвельники, садвники... Максимум, на що х вистачило - розчистити доржки й прибрати невелик уламки. Кайя вже не раз пропонувала, щоб ремонтом зайнялася Академя. Звсно ж за вдповдну платню. щоразу королева вдмовляла, вказуючи на завищену вартсть таких робт, сподвалася на скоре прибуття власних спецалств. справа тут не в горезвснй скупост. Навть звдси, з оглядового майданчика, добре помтн ланцюжки

ям та канав, що залишилися псля проходу лицарв. Дивно, мен вони не здалися настльки важкими, щоб залишати псля себе так велик слди. Скорше сам матерал острову надто крихкий. Смшно, я до останнього моменту думав, що вн зроблений з каменю. А ще дивувався: як така бандура може лтати?!

Звряюся з хронометром. Зараз бля мене ма пройти патруль, псля чого в мене буде одинадцять хвилин на те, щоб подолати коридори вийти до порту. Не зважаючи на майже повнстю вдновлену функцональнсть, я не ризикував користуватися активним камуфляжем. Дагностика й калбрування систем все ще продовжуться, тому великий ризик, що маскування злетить у найбльш непдходящий момент. Не бажаючи соб такого щастя, я змнив свй вигляд на одного з щойно побачених вартових, пшов слдом за ними на достатнй вдстан. Вд переврки це не вряту, але упзнати мене точно не зможуть.

Пройшовши вхдний шлюз, я вдчув, як нанти знову набираються сил. Ну от звдки тут береться ця енергя? Вона ж буквально розлита у простор! Це мо генератори здатн тягнути енергю буквально звдусль, а у мсцевих я нчого подбного не бачив. при цьому вони умудрилися створити довол розвинену цивлзацю. Без нафти, без залзобетону, навть умудряються обходитися майже без стал. Все завдяки ефру, що заповнив собою увесь пдземний простр Академ. Саме вн приводить в дю рзномантн механзми пристро. Якби в мому свт була така субстанця... Хм, тод вн був би таким же, як цей. Н, все ж добре, що я з'явився у технологчнй реальност. Звсно проблема взамод генератора й ефру вимага ретельного дослдження, але це буде потм, коли у мене з'явиться лабораторя та нормальний аналтичний центр. Зараз ми обережно йдемо в напрямку прич...

Мо думки перервав шум в однй з майстерень. Дивно, патрулв тут бути не повинно - це я роззнав в першу чергу, нший персонал зараз спить, а бродити серед ноч темними коридорами нормальна людина не буде. Себе до уваги не беру - я не людина. Що робити? Начхати! Роблю вигляд, нби нчого не помчаю, тихенько ду соб дал - може пронесе?

Не пронесло. причиною стала саме моя безшумнсть. Невдома особа, що переховувалася в однй з майстерень, теж орнтувалася на слух. Тому, щойно кроки охоронцв стихли, порушник вдчинив двер й вистрибнув в коридор. Прямо у мене за спиною. Фгура жноча, навть трохи двоча. Рухи впевнен, енергйн, майже безшумн, вдточен до автоматизму - значить вона тут явно не вперше. Саме тому в першу секунду вона й не зрозумла, що опинилася в коридор не одна. З глухим стуком дерев'яний кийок зустрчаться з мою потилицею, я розумю, що вдавати оглушеного вже пзно - дерев'яшка жалбно хруснула об череп, мало не переламавшись навпл, а невдома агресорша чкурнула повз мене дал по коридору, навть не подивившись на результат. Я навть на секунду завмер вд такого нахабства, але швидко отямився побг за порушницею, скидаючи маскування.

Наш коротенький забг закнчився якраз на середньому рвн порту. Тут знаходилися корабл аристократв. Мен треба було трохи вище, метрв на сорок, але ж я не мг оминути таку подю! В Академ вдбуваться щось цкаве, а я маю це прогнорувати? Та нколи! Ця особа явно йшла вд ангарв, а це територя суворого контролю. Шпигун? Тод я просто не маю права втрачати таке цнне джерело нформац! Ну зникне агент, що? Нхто ж нчого не дзнаться, на мене подумають в останню чергу, бо будуть шукати серед свох недругв, а я ще й слди ус замету - щоб бльше нервували.