Brute force

Ковриженко Вячеслав Викторович

Цефи знайшли вихд. Вони використовували спецальну програму-архватор, яка шукала однаков елементи конструкц, запам'ятовувала х, надавала цьому елементов код вставляла його в образ. Цей код мстив у соб основн характеристики елемента, використовувався у моделюванн роботи виробу. Що бльше однакових елементв у образ, то менше вн буде займати мсця псля архвац. Вона ж виступала гарантю, що сторонн особи не зможуть прочитати зашифрован файли. З ц ж причини працювати з цльним об'ктом можуть лише дйсно потужн комп'ютери, а мен доводиться витягувати ц елементи по одному, або обходитися спрощеною моделлю. Все прекрасно, поки ус

елементи були на мсц. Але пд час переносу архв отримав значн пошкодження, одна з частин просто зникла. Як на зло, це виявилася взитна картка усх труперв - щупальця. Точнше навть не сам щупальця, а порядок розташування хнх фрагментв. Добре, що я в загальних рисах знаю, як вони влаштован, хоча помучитися з правильною х конфгурацю все одно доведеться.

'Помилка симуляц'

Так, демо по порядку: нейропровд, енергопроводи, мускулатура, сенсорика... Все на свох мсцях. Тод чому воно не вдгукуться на команди? Якщо я не поверну труперам хн кнцвки, то про власну армю можна буде забути. Що ж робити?

– Кейнс Масаке?
– вирвав мене з роздумв незнайомий голос.

– Так.
– повертаюся на звук бачу перед собою одного з клрикв.

– Йдть, будь-ласка за мною.

Отако! Невже мене зумли вирахувати? Це дуже погано. Хвилинку, а якщо... Ну все правильно: пдставу з ученицями схоже влаштували вони, а поки я тут сидв - викрали макет пстолета намагаються розбратися в принцип його роботи. Ну розбирайтесь, розбирайтесь, поки я його не спалив. Мж ншим вставляти бомбу туди зовсм не обов'язково. Мен достатньо навть самого матералу корпусу, аби перетворити грашку на гранату. якщо мен щось не сподобаться, церковники вмить позбудуться свох експертв. А поки вони поводяться чемно - буду вдповдати м взамнстю.

Мене провели в кабнет директриси. На самй меж чутливост сенсорв вдчуваю складну структуру, що тягнеться по стнах та стел уздовж всього нашого маршруту. Хочуть мене упймати? Дуже нерозумно з хнього боку. Навть якщо м вдасться мене вирубити, контроль на себе взьме НК, а вн з ворогами церемонитися не буде. Ддько, як же мен зараз не вистача групи прикриття!

В кабнет уже знаходилася уся наша компаня ... Навть не знаю, як правильно описати цю людину. Перше, що спада на думку - кардинал Ршель. Н, нехай буде просто Кардинал. Вдягнутий у таку ж сутану, як нш церковники, тльки червоного кольору, вн разюче вдрзнявся манерами вд свох пдлеглих. Це вдчувалося в усьому: осанка, жести, млка ммка обличчя... Ще клька деталей, образ був би повним. тльки прискорене серцебиття, потовидлення та зниц очей вказували на його хвилювання. це добре. Якщо побоються, значить шанси у мене .

Уклонившись чи то Директрис, чи то спин Кардинала, служитель покинув кабнет.

– Ось мй особистий слуга - Масаке Кейнс.
– представила мене Лашура.

– як же такий молодий хлопчик зумв пробитися у королвську прислугу?
– поцкавився Кардинал, пильно вдивляючись мен в оч.

– Вас цкавлять детал його кар'ри, чи розслдування нциденту?

– Пробачте мен мою прискпливсть, але в таких справах дрбниць не бува.
– пояснив Кардинал, не вдводячи вд мене погляду.

– Пане нспектор, не вдволкайтеся.
– поквапила його Директриса.

– Пробачте.
– чоловк на мить вдвв погляд, щоб кивнути Директрис, але одразу ж знову витрщився мен у вч.
– Вдповдай швидко. Де ти був ц ноч?

–

Вдома.
– щось це дуже схоже на мй польовий експрес-допит, тому мтаця нервозност буде доречною.

почалося перекидання словами, наче м'ячика у тенс.

– Ти спав?

– Н.

– Чим ти займався?

– Готував майданчик.

– До чого?

– До тренування.

– Якого?

– Стрльби.

– Говори розгорнуто.

– Не можу.

– Чому?

– Не вмю.

– Чому не вмш?

– Не навчили.

– Ти був у порту?

– Так.

– Коли?

– В день призду.

– Ти сюди хав?

– Летв.

– А чому сказав про призд?

– Звичка.

– Скльки тоб рокв?

– Чотирнадцять.

– Кому ти служиш.

– Королев.

– З ким ти сплкувався вчора?

– З жителями матку.

– Де ти був сьогодн вдень?

– У лазарет.

– Чому?

– На мене напали учениц.

– Чому ти х побив?

– Це випадково.

– Ти бачив когось пдозрлого?

– Так.

– Опиши його.

– Червоний одяг Академ. Чоловк. Вищий за мене. Випиту секрети королеви.

– Хм...

Збитий з пантелику мужик аж проклпався, упзнавши в опис себе. Поруч стримуючи смх хрюкнула Ханл. Директриса теж майже не посмхалася, тльки Лашура з Кайю виглядали незадоволеними.

– Ну що, переконалися?
– стримано поцкавилася Лашура.

– Так. Гадаю на сьогодн достатньо. Дякую, що дозволили допитати Вашого слугу.
– Кардинал вклонився присутнм статечно покинув кабнет.

– Будемо вважати конфлкт вичерпаним?
– запитала Директриса, вмить позбувшись посмшки.

– Я не маю претензй до Академ, але в подальшому прошу завчасно ставити мене до вдома, якщо комусь з ВАШИХ колег захочеться поговорити з МОМИ людьми.

– Я все розумю, але зрозумйте Ви: Ваш слуга проявляв так ж навики, як злочинець. Не дивно, вн перший потрапив пд пдозру.

– Це все, чи ще яксь питання, що вимагають нашо присутност?

– Н, бльше нчого. Бажаю Вам примного дня.

– Взамно.

Вдкривши двер перед королевою, я дочекався, доки наша трйця покине кабнет, а сам тихенько просунув новий жучок в щлину в дверях. Завдяки свой великй площ, вони прекрасно сприйматимуть звуков вбрац як зсередини кабнету, так з коридору. Навть наповнена ватою шкряна оббивка не зможе повнстю заглушити звук. А найпримнше тут те, що нхто не здогадаться шукати жучки в дверях. Принаймн вдом мен спецалсти думали про них в останню чергу. А навть якщо знайдуть - зовншнй вигляд лялечки комахи мало нагадуватиме шпигунський пристрй.

Покинувши адмнстративний корпус, ми мовчки пройшли до самого матку. На вход двйнята нас ретельно оглянули й змусили перевдягнутися. Теж шукають жучки? Логчно. Особливо якщо брати до уваги, що саме цей нспектор головою мсцево СБ. От тльки надто пдозрло й незрозумло вигляда мй виклик. Були б у них реальн докази мо вини - завалилися б до нас в маток прямо посеред ноч, а так минуло майже пвдоби.

– Що це було?
– поцкавився я, коли вс збралися у втальн.

– Сьогодн вранц хтось проник у майстерню Ханл.
– оп-па!
– А завдяки твом вибрикам перша ж пдозра у сконому впала на тебе.
– пояснила королева, намотуючи кола перед нами.
– Ну не безглуздо звучить: красти самим у себе?!