Brute force
Шрифт:
Над островом клька свтлових колодязв. Хороший спосб для вдходу, але у мене зараз нема для цього обладнання, тому повертаюся вже вдомим шляхом. Зупиняюсь, бо на причал уже вибгають служител церкви. Так ж клрики, як оглушений мною, тльки з дивними кулями в руках. Невже шоков мни? вони все ближче. Обйти не вдасться, просто мсця не вистачить. Значить стрибаю вниз. Летти далеко, корабель виситить мало не пд самим куполом порту. Поруч пролтають корабл та яхти всх можливих форм та розмрв. Бачив навть одну у вигляд метелика - безглузда форма, особливо пд час сильного втру.
За десять метрв до земл переходжу
Нарешт дстаюся люку й мчу до лазарету. На все про все в мене пшло п'ять хвилин сорок секунд. Бачу, як до лазарету наближаться компаня наставникв на чол з Мзайю. Прискорююся ще бльше, прнаючи у вкно, встигаю в останнй момент зайняти мсце в коридор.
– Ну що вн знову наков?
– 'Побився' об учениць.
– особливо видлила перше слово та наставниця, що знайшла нас.
– Схоже так 'побиття' у них увйшли в моду.
– А вн, значить, просто випадково проходив повз них?
– А ви як гадате?
– наставниця вказала на мене.
– Хороший клей. Не вддираться зовсм.
– процитував я одного персонажа, намагаючись вддлити "туфл" вд камнцв.
А клей дйсно хороший. Органчний, майже без запаху, трима не грше за епоксидну смолу. Та ще й залишаться рдким, доки до нього щось не прикладеш. Цкаво, де вони його дстали? Мен б такий рецепт для травматичних зарядв згодився. Або ще краще - нелетальн пастки. Треба буде допитати цих горе-нападниць.
– Йшов у порт. Нкого не чпав.
– Навщо йшов?
– Поповнити запас.
– дстав я з-за пазухи коробку з пустими зарядами.
– Королева наказала. Зустрв х.
– кивнув у бк палати.
– Мене затримали. Вдреагував на рефлексах. Як вмю. Потм прийшла наставниця. Все.
– Знаш, що з тобою за це буде?
– Подяка за пдтримання порядку?
– Н, ви чули? Ви чули це нахабство?!
– обурилася одна з наставниць.
– Ми тут виршумо його долю, а вн...
– Зачекайте.
– зупинила свою колегу нша жнка.
– Наставниця Мзайя, це ж ваш учениц?
– Натякате на погане виховання?
– дуже люб'язним голосом поцкавилася та.
– Натякаю на хн навики. Вам не здаться, що у них рзна вагова категоря. при цьому хлопець спокйно займаться своми справами, а ваш учениц вдлежуються з... з чим?
– Травми легко та середньо важкост.
– пдказав цлитель.
– Нчого серйозного.
– А мало бути навпаки. Що на це скажете?
Дал я уже не слухав. Жнки сварилися мж собою, як на базар. В хд йшли будь-як аргументи. Здаться ще трохи, вони почнуть з'ясовувати стосунки
– Втаю пане Улайт.
– обов'язково вклонитися цьому майстру психологчних манпуляцй.
– Привт, Кейнс. Ти у нас як завжди, у центр уваги?
– Так, знову.
– Радий за тебе.
Ну ти й мудак! Ти знущашся?! По очах бачу - знущашся! Хм, а чи не твох це рук справа? Бо дуже вже настрй у тебе хороший. Може тоб його зпсувати? Мен не складно, ти тльки дай привд. Схоже щось таке вдобразилося у мене на обличч - ще одна ознака втрати контролю - бо Улайт одразу ж перевв розмову на ншу тему. Але я просто так з нього злазити не збирався. Щойно ми достатньо вддалилися вд представниць прекрасно стат, як я в лоб у нього запитав:
– У мене питання. Двчата. Ц та позавчорашн. Чого вони хочуть?
– Чого хочуть жнки?
– прикинувся дурником Улайт.
– Оу, це дуже флософське питання...
– Конкретно вд мене. Я тут до чого? Чому вони причепилися?
– Розумш, у них таке виховання.
– одразу ж перейшов вн на повчальний тон.
– Таким як вони важко знайти соб пару. Партнерв у лицарв може бути багато, але не вд кожного будуть обдарован дти. А ти якось зумв потрапити у прислугу до само королеви, значить у тоб щось . От вони й кидаються на тебе. все заради того, щоб...
– Затягнути мене в лжко.
– закнчив я за нього, згадавши вковий ценз для одруження в Япон.
– Я зрозумв. х реально вдмовити?
– Сумнваюся. Якщо твоя дитина не буде обдарованою, то вони сам вдмовляться. Та поки вони носять печатку лицаря - про вагтнсть можна забути. Потм вона сама спаде, але до того моменту кожна з них намагатиметься знайти соб якомога бльше партнерв.
– Що за печатка?
– ...
– Улайт сказав якусь тарабарщину.
– Що?
– Не дозволя завагтнти. Ставиться внизу живота, або на копчику. Хех, якби ти не втк вд наставниц Мзай, то помтив би так печатки на усх наших ученицях.
– Не знав.
– Тепер знатимеш. Але вд мисливиць за чоловками тебе це не вряту. Вони свого не полишать.
– А нш чоловки? Т, що учн - так само?
– Н, там зовсм нш правила. Вони до певного моменту недоторкан. Але тоб таке точно не свтить. Навть якби ти став учнем, вдношення до тебе вже не змниться. Вони все одно тебе ганятимуть.
– а це дуже важливе зауваження.
– Дякую, що попередили.
Значить статус учня мене вд таких погонь не вряту. Це дуже погано. У мому ниншньому стан з'являться реальний ризик зрватися. Хм, а якщо я не сам пду вчитися, а пересяду на когось з учнв? В принцип це навть простше, нж висти в капсул окремо вд тушки. Та й у вдключц лежати не доведеться. А так просто пересяду на ншу тачку, можна навть пасажиром, а стару вдправлю на ремонт! Таким чином я вбиваю двох зайцв: освту здобуваю, тло приводжу до норми. От тльки де б знайти соб донора? Та ще й такого, щоб характерами з ним зйтися? Навряд чи х тут багато. Особливо у порвнянн з двчатами. Поправка - де х узагал шукати?! Я ж за увесь час свого перебування тут хлопцв так не побачив. Хба що в перший день.