Обитель героїв

Олди Генри Лайон

– Радий знайомству.

Нічого схожого на радість на грубуватому обличчі Андреа Мускулюса не позначилося. Скоріше, навпаки. А в голосі пролунало відверте глузування. Правий був Месроп. Нас тут не люблять.

Цей бичок – не містрис Форзац. Будемо брати бичка за роги.

– Я прошу вас посприяти слідству.

– Я давно не під слідством, пані. Чистий, аки агнець.

Мускулюс зловтішно посміхнувся краєчком рота.

– Мені це відомо, пане. Якщо бажаєте, можу ще раз вибачитися від імені Трибуналу.

Малефік

важко переступив з ноги на ногу. Зображаючи задуму, здійняв очі догори; потер ретельно виголене підборіддя. Зняв капелюха, струсив неіснуючу порошину, знову надяг.

– Загалом, я не проти, пані.

«Хвала Вічному Мандрівцеві!»

– Рекомендую подати запит від імені Тихого Трибуналу відповідальному секретареві лейб-малефіціуму. Розглянувши ваш запит у триденний термін, секретар передасть його моєму прямому начальникові, лейб-малефактору Серафимові Нексусу. Коли пан лейб-малефактор знайде час ознайомитися із цим папером, він прийме рішення, оформить відповідним наказом і

звелить мені виконувати. Після чого я, безсумнівно, надам вам будь-яку посильну допомогу.

Можна уявити, як «здорового добродія» марудили в ТТ під час слідства. А тепер з'явилася чудова нагода відігратися. Ось вам, маєте.

– Перепрошую за настирливість, але мова йде про залишкові некро-еманациії. Ви чудово знаєте, які вони нестабільні…

– Дуже шкода, пані. На жаль, сьогодні, як ви могли помітити, вихідний, який я вирішив присвятити пошукам найдзичайно рідкісного манускрипту.

– Якого саме?

– «Основи станомантики» Криббеля Етерна.

– Наскільки я розумію, станомантика – не ваш профіль.

– Помиляєтеся! Визначення подальшої долі людини по тому, як вона стоїть, ходить, переступає з ноги на ногу, – дійсно не мій профіль. А що скажете про прямі та зворотні зв'язки? Тісне взуття, дрібні травми гомілкостопу, пальців ніг, мозолі від жорстких черевиків? Дрібниці?! Аж ніяк! Якщо простежити зв'язок, ми дійдемо до витонченого варіанту опосередкованого пристріту через станомантику! А пристріт…

– …ваша рідна стихія, – закінчила за малефікаАнрі. – Тонко, нічого не скажеш. Ваш розум гострий і міркування оригінальні. Не сприймайте як спробу грубих лестощів.

– А тому з жалем змушений відкланятися, – розвів руками Мускулюс.

Відповідь його, як не дивно, мала в собі щирі нотки.

– Воля ваша, пане. Однак, боюся, ви даремно витратите вихідний день.

– Чому ви так думаєте? У Реттії достатньо букіністичних крамниць…

– …де торгують мотлохом і белетристикою. Якщо «Основ станомантики» не виявилося в «Інкунабулі», ви не знайдете їх ніде в місті. Я знаю, що кажу. За своїм примірником я ходила понад рік.

– У вас є Криббель Етерн?

Дуже кортіло покомизитись у відповідь. Але Анрі роздумала ризикувати.

– Звісно. Мій профіль до вступу на службу – загальна мантика.

– Яке

видання?

– Академічне. З ілюстраціями Дюр'є.

– Ви дражните мене, пані? Чи…

– Чи. Я пропоную угоду. Ви отримуєте від мене «Основи станомантики» на необхідний час. Якщо захочете, замовите копію переписувачеві. На додачу я готова частково, у міру моєї зайнятості, консультувати вас. Натомість…

– …я беру для вас некро-слід.

– Так.

Анрі очікувала паузи. Цей упертюх зі статурою коваля й підходящим прізвищем – «Нихонова школа»! – не міг отак відразу визнати себе переможеним тендітною жінкою. Він вдаватиме, що вагається, зважує «за» і «проти», врешті-решт не поступившись дамі, а прийнявши власне рішення…

Вона чекала паузи й помилилася.

– Гаразд. Я згоден. Зараз мені потрібно додому, але через дві години я підійду до вказаного вами місця. І пам'ятайте: з урахуванням майбутніх консультацій!

Малефік підморгнув з натяком.

У відповідь Анрі мало не зробила знак від пристріту.

Саме в цей момент жонглер відклав убік кільця й булави, взяв маленьку кіфару, настроєну на два тони вище звичайного, і заграв знайомий вступ. Мотив підхопила дівчина – слабким, але приємним сопрано. Арія Терціні з трагедії «Зоря». Та сама арія, що її муркотала Анрі, висаджуючи «Розу кроків»; арія, яку співав хор хлопчиків у сні – віщому, але нерозгаданому.

Такі збіги жодна мантиса не сприйняла б як пустопорожню випадковість.

SPATIUM VII
Арія Терціні з трагедії «Зоря» Томаса Біннорі, барда-вигнанця

Я жив в тіні імен. В тіні великих
Імен, немов шляхетних прапорів,
їх смак душа приймала, наче ліки,
їх блиск в очах грозою майорів,
І супились зі стін суворі лики,
За хист мене збавляючи дарів.


Я вивчив імена тіней пізніше.
Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь
Кота, що переслідує тінь миші,
Ось тінь-тополя з тінню від листків.
А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші
Чекає він тінь-ніч на самоті.


В передчуванні зрушення племен,
Розломів тверді та кончини миру,
Не те співаю, що бажає ліра,
А імена тіней та тінь імен.

CAPUT VIII
«Йшли моранські хорти, брали слід на стерні – хоч круть-верть, хоч верть-круть, буде лихо мені…»

Дві найближчі години вона провела з користю.

Заморила черв'ячка в «Гусаку і яблуні»: тут подавали чудове фондю по-віланськи, з кукурудзяним борошном і трьома краплями вишневої горілки. Спершу Анрі думала відмовитись від страви, бо казанок для фондю зсередини натирали часником, а їй ще працювати з людьми. Але передумала: зрештою, з малефіком їй не цілуватися, а некротичні еманації відслідковувати, а якщо й цілуватися, то значно пізніше, і взагалі – потерпить.