Обитель героїв
Шрифт:
– 1 нічого не ось, пане. Коли керівництво звелить вам зурочити на «кривий стібок» міжнародного авантюриста Зяму Блоху, воно навряд чи втаємничує вас у деталі інтимного життя Зями. Уроч, цвіркуне, свій припічок. Так і я не в курсі конфлікту між вашою, даруйте, крамничкою і моєю. Наказ виконують, а не обговорюють. Можу лише зауважити, що вашу персональну справу, пов'язану з торішніми подіями в Ятриці, було позавчора піднято з архіву. Нібито виявився ряд «білих плям», що вказують на непряму участь Андреа Мускулюса в змові проти його величності. От Серкіс і вирішив
– Щоб у такий спосіб тиснути на Серафима Нексуса! Лейб-малефактор відверто прихильний до мене! Він неодноразово згадував мене як свого майбутнього наступника!
– Ну й вічна вам пам'ять! Хочете, я вас теж згадаю?
– Не будь ви дамою, пані.'Дамою при виконанні…
– На дружину репетувати будете, шкідник! Думаєте, це ви – ордер? Ні, це в мене – ордер! Прошу Чурих посприяти.
– Сприяння в чому, пані?! У захопленні заручника? В арешті безвинної людини?!
– У затриманні та відправленні вас, пане, до Реттії! А винен ви чи ні, нехай суд з'ясовує!
– Сатрапи! Дай вам волю, всіх магів пересаджаєте!
– Думайте, що кажете!
– А ви думайте, кого хапаєте! І за що!
– Вас за що не вхопи, ви шмиг – і в портал… Під чужу спідницю!..
– Пані! Дограєтеся! Зурочу й оком не змигну!
– Зурочить він! Та у вас за всіма ознаками – куряча сліпота і казенний дім!
«Переграємо, – подумки поморщилася Анрі. – Захопилися. Правий був Просперо, коли казав, що в „малого“ прорізався смак до пригод. І я теж гарна: базарна скандалістка. Гаразд, будемо сподіватися, чурихці – не надто досвідчені театрали…»
Скандал міцнів, розправляв плечі і грав м'язами.
* * *
Куранти з ратуші віддзвонили полудень, коли фалып-кве-стори залишали столицю через ворота Гіббса-Дюгима-Льюїса-Маргуліса Чудових. Ворота носили імена четвірки знаменитих магів минулого, що відкрили якусь фундаментальну руну. Згодом руна лягла в основу спеціального розділу теормагу, одержавши те саме зчетверене ім'я, що й ворота. Далі знання Конрада у Високій Науці закінчувалися. Та й про вищенаведені факти він довідався випадково: рік тому до пиятики квізиторов в аус-терії «Гусак і яблуко» приєднався говіркий і дуже питущий чарівник.
Ти ба, і врізалося ж у пам'ять.
Від древніх магів і службової пиятики міркування барона природно перетекли до вігіли Тихого Трибуналу. При думці про Генрієтту Кукіль він відчув дивне хвилювання, яке відразу ж приписав занепокоєнню долею колеги. Чурих – це вам не курортний Літтерн, куди ледарі їздять з нудьги поправляти здоров'я та бавитися легким фліртом. До речі, про долю. Виїзд із міста опівдні – погана прикмета чи гарна? Хотілося б вірити, що гарна… Ех, немає поруч Генрієтти! З мантис повинні виходити гарні дружини. З самісінького ранку пояснить люб'язному чоловікові: з якої ноги встав, на яку сторону світу чхнув, і що це все обіцяє в майбутньому…
Барон озирнувся на очолюваний ним загін і без допомоги ворожбитів гідно поцінував видовище. Шестеро в поході, не рахуючи собаки. Тремти, підступний враже. Невблаганні месники поспішають по твою душу!
Скреготнувши зубами, аби заглушити відлуння глузливої пісеньки, Конрад узявся перебирати накопичені за два дні відомості. Гострі сири фактів і фактиків, біле винце спостережень, вишнева горілка окремих умовиводів, крохмаль повідомлень ві-гіли, прянощі штришків, часник дрібничок – усе це варилося в голові, як фондю «Пектораль» у дорожньому кокілоні. Настав час підкинути дрівець у багаття, дати вариву бурхливо закипіти, потім ледь остудити, нанизати на довгу виделку сухарик і скуштувати: що ж вийшло?
Серце підказувало: у робочій версії є істотні вади.
Барон невидющим поглядом втупився в дорогу й думав.
Минуло чотири години, перш ніж обер-квізитор нарешті виринув з киплячих глибин мудрості. Столиця давно залишилася позаду, передмістя черепахами розповзлися геть, зникаючи в норах; на далекому пагорбі по ліву руку диміло селище вуглярів. Праворуч до дороги підступав прозорий осінній лісок, проводжаючи людей поодинокими спалахами багрянцю й світлого бурштину. На тлі переплетіння сухих крихких гілок і блакиті небес це було дуже гарно.
Конрад озирнувся на супутників і помахав капелюхом, привертаючи увагу.
Він прийняв рішення.
Первісний план: роз'їжджати вздовж кордонів Майорату, дихати свіжим повітрям, відволікаючи увагу, і зволікати, нібито вишукуючи зручне місце для вторгнення – цю ідею викинуто химері під хвіст. Якщо нові висновки вірні, виходить, часу у фальш-квесторів обмаль. Треба квапитися.
– Підтягнись! – гучно скомандував фон Шмуц. – Клусом… руш!
І подав приклад, пришпоривши ображену кобилу.
Якби барона зараз бачив його безпосередній начальник, прокуратор Вільгельм Цимбал – він був би дуже здивований.
Шляхова клієнтела виявилася за поворотом на В'ялянки. Сонце торкнулося обрію, і світ, перекреслений довгими ліловими тінями, струменів легким серпанком – обіцянкою близького смеркання. Тривога й нетерпець гнали барона вперед, але він здраво розсудив, що людям і коням необхідні перепочинок, їжа й нічліг.
Обслуга примітила загін здалеку. Коли вони під'їхали до воріт закладу, стукати чи кликати не довелося: двоє дужих працівників поштиво відчинили перед гостями двері. Не поспішаючи заїжджати, Конрад за звичкою довго розглядав ворота. Ага, міцні й нові, а завіси добре змащені – не риплять. Виходить, клі-єнталь свою справу знає. Кухня та покої в такій клієнтелі повинні бути стерпними.
Як незабаром з'ясувалося, він не помилився.
Згорблений, броватий хазяїн-клієнталь, загорнутий у картатий плед, зустрічав гостей у дворі. Пом'яте жовтаве обличчя виказувало в ньому завзятого курця шавлії. Працівники метушилися, розпрягаючи та розсідлуючи коней, запевняли, що овес у стайні добірний, тож за конячок не звольте турбуватися. Клієнталь уважно спостерігав за здорованями, а переконавшись, що все гаразд, витяг з-під пледа маслакувату ручиську.
– Розташовуйтеся, – припросив він жестом. – Що бажаєте на вечерю?