Обитель героїв
Шрифт:
– А що є? – випередив усіх безпосередній Кош, щиро гадаючи, що хазяїн звертається особисто до нього.
Якби Конрад був присутній при бесіді Малого з вігілою в «Скриньці Д'Оро» – неодмінно б зауважив, що рудий гомолюпус має схильність двічі наступати на ту саму мотику.
На щастя, клієнталь виявився не таким говірким, як «джин» Абу-Нізам. Чи просто вважав, що мучити голодних людей назвами страв, стоячи на подвір'ї, нетактовно. Лише коли подорожні сіли за здвоєним столом у трапезній залі, хазяїн заходився урочисто оголошувати меню. Ікер Тирулега за своєю звичкою одразу забився в куток,
– …кабанячий окіст, запечений на вугіллі в імбирних сухариках…
– Окіст давай!
– Приєднуюся.
– Юшка з рябців з пармезаном і каштанами; смажені в меду та олії зозулі…
– Рябців, прошу вас.
– Смажені ковбаски на гарячому поставці, з кислою бруквою…
– Мені ковбаски.
– Яловичі очі в соусі під назвою «прокинувшись уранці»; піднебінна частина в золі, гарнірована трюфелем; сом заливний…
– Что єсть сом… залівний? Риб? У вас пливают риба?! Я буде них їсть!
– Кришиво з телячих вух; горлиці з устрицями-піскунами; «гусак взутий» …
– Мені, люб'язний, гусака. Якщо не жирний.
– І підігрітого вина з гвоздикою.
– Всім!
Приголомшувати супутників змінами в плані дій Конрад не поспішав. Чекав, поки принесуть їжу: ситому й кінець світу не горе. Уважно розглядав залу: низька стеля, товстезні крокви, міцні столи й лави. Без зайвих розкошів; просто, грубувато, надійно. Клієнтела повинна вселяти почуття безпеки. У дальньому кутку вечеряв королівський гонець, не з термінових: у синіх, а не яскраво-червоних казенних штанях, із бляхою на грудях. Поруч із ним стукали кухлями з пивом, виголошуючи здоровниці та галасуючи навперебій, троє заможних хуторян. Це їхні вози Конрад запримітив у дворі під накриттям. Мабуть, гарно побазарювали на столичному ярмарку, повертаються з баришем.
– Ваші ковбаски, добродію!
Обсмажені, пузаті ковбаски шкварчали на триногому поставці, поширюючи апетитний запах. На окремій тарелі пахла дрібно накришена бруква, маринована з ягодами кисляку. Поруч у керамічному соуснику, гіркою було викладено білий хрін. До такої закуски краще пішло б темне пиво, а не вино, особливо гаряче… Але хлебтати пиво на ніч, обтяжуючи тілесні засіки?! Фі! Вульгарно і не сприяє здоровому сну.
Теплим вином барон під час їжі полоскав капосний зуб.
Либонь, на користь.
Потамувавши перший голод і переконавшись, що супутники теж почасти наситилися, він делікатно відкашлявся.
– Пані та панове! Прошу вашої уваги. Перш ніж закінчити вечерю й піти спати, нам варто домовитися про завтрашні дії. Якщо ми виступимо з раннього ранку і не будемо баритися дорогою, то до другої-третьої години пополудні зможемо дістатися до кордону між Чурихом і Чорно-Білим Майоратом, – Конрад намагався говорити з упевненістю вродженого командира, але пів-голосом, щоб чули тільки свої. – На мій погляд, саме там необхідно провести огляд місцевості й детальне рекогносцирування. Якщо Чорний Аспід у змові з некромантурою Чуриха, він не чекає вторгнення з боку союзників. Це шанс.
Насправді в обер-квізитора були особливі припущення щодо троїстого зв'язку Чуриха, Майорату і зниклих квесторів. Але ділитися ними з соратниками
– До гроболазів у пащу лізти… – протягнув Кош, скуйовдивши п'ятірнею руду чуприну. Це було в гомолюпуса ознакою напруженої роботи мозку.
– Я розумію ваші побоювання. Тому й пропоную почати з розвідки. Якщо ми хочемо застати супротивника зненацька…
– Ви абсолютно правий, бароне. Підтримую ваш план.
– Добре.
– Я теж тримає… підтримаю!
Аглая Вертенна зиркнула на Конрада єдиним оком і промовчала.
Містрис Форзац кивнула, погоджуючись.
– А шо я? Я… я як усі! – збентежився Кош. – Я і в розвідку можу, коли шо!
– Отже, вирішено. Встаємо на світанку, снідаємо та виїжджаємо. Раджу гарненько виспатися – день буде тяжкий.
Повертаючись до їжі, барон знову подумав про Генрієтту.
У Чуриху, либонь, ковбасками вігілу не почастують…
* * *
– Перепрошую, – втрутилася Наама, торкаючи малефіка за коліно. – Андреа, любий, тобі встигли пред'явити ордер? Я маю на увазі: пред'явити до входження в портал?
– Ні! – вигукнув малефік.
– Так! – вигукнула вігіла.
Дует пролунав у терцію.
– Слово проти слова, – замислео пробурмотів гросмейстер Ефраїм. – Пане стряпчий, ви часом не пригадуєте: ордер був пред'явлений вашому клієнтові до відкриття порталу чи після?
– Закон «Про примусове переміщення фізичних осіб», стаття сьома, «Насильство астральне навмисне», параграф шість-біс, – невлад відгукнувся Терц, змахнувши флаконом, немов диригентською паличкою. Будуаром розлився гострий запах солей, остудив бурхливі пристрасті. – Переміщення працівників нотаріату з ліцензією, а також медикусів і служителів культів поза їхнім бажанням вважається обтяжуючим чинником. Підлягає цивільному осуду, аж до побиття камінням.
– Цілком правильно, – погодився гросмейстер. – Я бачу, ви майстер своєї справи. Принагідно не відмовте в консультаціях.
– Не відмовлю, – ясним і дзвінким голосом вимовив Терц. – Як ліцензований стряпчий з гарною репутацією. У разі необхідності можу виконувати обов'язки нотаріуса. Особиста печатка ось, на ланцюжку, звольте переконатися. Готовий взяти участь з усією щирою запопадливістю. Житло і триразове харчування – за рахунок клієнта.
– А по суті питання?
– А по суті – прошу зглянутися. Засмоктало. Зграбастало, втягло й засмоктало. Проти мого вільного волевиявлення. Далі – тиша. Памороки забило, ваше чорнокнижництво!
– Молодець, – похвалила стряпчого Наама. – Розумака. Як любив казати мій куратор: «Живий не бовкне, мертвий не спітніє!»
Фернан Терц, профос Дозору Сімох, низько вклонився не-кромантці:
– Дякую, пані. Для вас консультації – зі знижкою. До речі, вам не потрібен особистий стряпчий? Дарчі, доручення? Шлюбні контракти? Заповіти?
І знову припав до флакона.
Герань над ним барвою нагадувала ліхтар при вході в бордель Матінки Гусинки.
Мускулюс устав, насупився, нагнув голову і ступив до гросмейстера, так, ніби зібрався дати старому у вухо.