Острови Халдеї

Джонс Діана Вінн

Тітонька Бек загарчала на нього, щоб він поводився нормально та негайно зняв цю брудну сорочку.

Це зайняло у мене досить багато часу: вилити вміст миски. Я була у двох кроках від трапу, коли корабель закачало, раптово та сильно. І, я робила що могла, але миска розплескала та вихлюпнула трохи рідини на дерев’яну підлогу. Це була найменша крапля, але вона спричинила дійсно жахливий запах та почала димитися. Тітонька Бек не жартувала щодо цих ліків. Я пройшла решту шляху обережніше, ніж абищо я робила за все своє життя. Я ставила миску на кожну сходинку дерев’яних сходів, що вели нагору, на палубу, та тримала її непохитно, коли вилазила за нею. Я виповзла

із нею на раптове яскраве денне світло на палубі. Скрізь були мотузки, моряки витріщалися, а за ними, засліплюючі поривчасті, хвилі. Але я похмуро тримала свої очі на мерзенній рідині у мисці, весь шлях до краю човна, та, перш ніж почала її виливати, обережно визначила звідки дме вітер. Я не хотіла, щоб її видуло мені у обличчя. Це було величезне полегшення, коли я нарешті перехилила миску до коричнюватих, здіймаючихся хвиль.

Море кипіло білим, там де падала рідина. Я мала чекати поки корабель пройде білизну, перш ніж могла нахилятися уперед та виливати вміст миски. Це робило білизну меншою. Я вирвала руку та, боюся, втратила миску, яка занурилася та втопилася майже миттєво. “О, ну добре”, подумала я. “Можливо, хороше позбавлення”.

Коли я повернулася униз, пролита крапля перестала диміти, але на її місці утворилося обвуглене коло.

У каюті, Івар тепер сидів, витріщаючись на Тітоньку Бек, без сорочки, його торс був весь вкритий гусячою шкірою. Тітонька Бек витягла шпильку, з рубіном на кінці, з волосся та повільно махала нею перед Іваром.

– Дивись на шпильку. Весь час дивись на мою шпильку, - казала вона, але перервалася, щоб простягнути мені пляшки та банки, усі загорнуті разом у Іварову сорочку. – За борт, сказала вона. – Сорочку та решту.

– Гей! – сказав Івар. – Це хороша сорочка! – Він перестав витріщатися на Тітоньку Бек та подивився з-під лоба на мене.

– Прокляття, - сказала Тітонька Бек. – Маю почати знову. Івар, стежза цією моєю шпилькою.

Це зайняло дуже мало часу – позбавитися клунку з сорочки. Коли я повернулася на цей раз, Івар витріщався на Тітоньку Бек, виглядаючи так, ніби він раптом став дурним. Тітонька Бек казала:

– Кажи це за мною, зараз. Я хороший моряк. Я ніколи не маю морської хвороби. Давай – я хороший моряк…

Івар слухняно сказав:

– Я хороший моряк. Я ніколи не маю морської хвороби.

– Дужехороший моряк, - підказала Тітонька Бек. – Жодна погода не впливає на мене.

– Дужехороший моряк, - повторив Івар. – Жодна погода не впливає на мене.

– Добре, - Тітонька Бек клацнула пальцями перед Іваровими очима, тоді сіла назад на підбори та подивилася на нього уважно. Івар блимнув очима та поворухнувся та подивився навкруги на маленьку, тьмяну каюту. – Як ти тепер? – запитала Тітонька Бек, передаючи йому чисту сорочку.

Івар глянув на неї, ніби не був певен, якусь мить. Тоді він, здається, повернувся до життя.

– Ой! – сказав він. – Заради Хранителів, я голодний!

– Звичайно, ти голодний, - погодилася Тітонька Бек. – Краще побіжи та поснідай, поки Ого не з’їв усі вівсяні коржики.

– Боги Халдеї! – схопився Івар. – Я вб’ю його якщо він це зробить! – Притискаючи сорочку до свого переду, він затупотів геть, у їдальню. Тітонька Бек піднялася на ноги та вставила свою рубінову шпильку назад у волосся, виглядаючи задоволеною. Доволі самовдоволеною, насправді.

Я збиралася прослідувати за Іваром, у випадку якщо він накинеться на Ого. Ви

не можете бути певним, що Ого зможе захистити себе як слід. Але Тітонька Бек зупинила мене.

– Не зараз, - сказала вона. – У нас є робота. Я хочу побачити, що Мевенне запакувала у нашісумки.

Я трохи зітхнула та пішла за нею на той бік трапу. Сумки були звалені в одному кінці нашої каюти. Тітонька Бек опустилася на коліна та розв’язала верхню. З’явився сильний запах. Це був не зовсім поганий запах, радше як ромашка та зіпсований мед, тільки не такий самий. Від нього я стала відчувати легку морську хворобу. Тітонька Бек відкусила прокляття та з ляскотом закрила сумку, знову.

– Нагору, на палубу із цим, - сказала вона мені. – Ти візьми ці дві, Ейлін.

Я зробила, те що вона сказала, але не охоче. Ці сумки були зроблені з шкіри гарної якості, та важкі. Я думала, що Тітонька Бек збирається викинути їх у море. Але вона зупинилася у прикритті веслувального човна, там, де він був прив’язаний мотузкою до палуби, та скинула там сумки.

– Поклади свої сюди, - сказала вона мені, встаючи на коліна перед відкритою, - і тоді ми побачимо. Що у нас тут? – Вона витягла, грандіозне на вигляд, лляне плаття та обережно розгорнула його. У кожному згині були коричневі крихти трави. – Хм, - сказала вона, оглядаючи та нюхаючи. Її обличчя стало дуже жорстким. Якусь мить вона просто стояла на колінах. Тоді вона бадьоро підняла голову та сказала мені, - Ну-ну. Мевенне безсумнівно намагається захиститися від молі, і робить це неправильно, як завжди. Візьми кожний предмет одягу, як я передам його тобі, та витруси його за борт. Враховуючивітер. Переконайся, що жодна з цих нещасних рослин не торкнулася корабля, чи тебе, якщо зможеш уникай цього. І вона передала скручене плаття у мої руки.

Це зайняло в мене півгодини – витрусити усі трави. Тітонька Бек передавала мені одяг, за очищеним одягом, кожний також загорнутий, кожний нашпигований травами як гуска, готова до смаження. Струшування з деяких із вовняної тканини було безкінечне, оскільки крихітні частинки трав застрягли у тканині і чіплялися за неї. Десь у середині процесу, я згадала, що слід запитати:

– А це не отруїть море, Тітонька Бек?

– Ні, ні в найменшій мірі, - відповіла Тітонька Бек, виймаючи нижню білизну. – Немає нічого подібного до солоної води, щоб погашати погану магію.

– Навіть якщо її було застосовано ненавмисно? – запитала я.

Тітонька Бек посміхнулася похмурою ледь помітною посмішкою.

– Щодо цього, - сказала вона, і тоді більше нічого не казала, але просто передала мені клунок з нижньої білизни.

У кінці, ми мали купу вільного одягу та чотири порожні сумки. Тітонька Бек стала колінами на купу, збираючи сорочки та рукави, нюхаючи та хитаючи головою.

– Все ще пахне, - сказала вона. – Це такий хороший одяг, що я не можу примусити себе викинути його також у море. Стань колінами на нього, Ейлін, чи його унесе вітром, а я подивлюся, що зможу зробити.

Вона жваво відійшла і скоро повернулася з котушкою мотузки для сушіння білизни та кошиком прищіпок. Лише Богиня знає, де вона їх узяла. Тоді ми разом стали дуже заклопотані, підвішуючи мотузку навколо палуби та прикріпляючи плескаючий одяг по всьому кораблю. Івар та Ого вийшли на палубу подивитися. Моряки стали дуже роздратовані, пірнаючи під одяг, коли йшли у справах, та гнівно нюхаючи поганий запах ромашки.

Зрештою, прийшов Капітан та заговорив із Тітонькою Бек, під пледом, що здіймався.