Острови Халдеї
Шрифт:
Я поспішно зупинила її просування знову.
– Твоя бабуся дійсно забороняє танцювати? – сказала я.
– Звичайно забороняє, - відповіла Тітонька Бек. – Це гріховно та шкідливо. Та, - додала вона, розмірковуючи у своїй новій, дитячій, манері, - це дуже недостойне, також.
Ну, я знала, що моя прабабуся називалася найбільш безрадісною жінкою на Скаррі, але я завжди думала, що це означає, що вона стогнала та скаржилася. Але забороняти людям танцювати! Це було смішно.
– А співати вона також забороняла? – запитала я.
– Завжди, - сказала
Було цілком зрозуміло, що Тітонька Бек збіжить геть, якщо я не заберуїї геть. Між нею та Мое, у мене не було жодного вибору, але залишити забави.
Коли Мое набрала швидкість, за нами риссю, прибіг Фінн, однією рукою утримуючи Грін Гріта на плечі.
– Що відбувається, Юна Мудрість?
Отже, я тепер була Юна Мудрість, подумала я. Це поклало на мене жахливу відповідальність. Я витягла жменю монет з гаманця та засунула їх у кругоподібну руку Фінна.
– Поділи це на три частини, - сказала я, - так щоб ти та Івар та Ого могли піти на ярмарок. Я збираюся униз, до гавані, щоб запитати про паром. Зустрінемося там за дві години. – Як я це сказала, Мое відбігла доволі далеко, перш ніж до мене дійшло, що жоден з нас не має годинника будь-якого виду. Поки ми гриміли по першим вуличкам Чаркпулю, я бачила, як я чекаю та чекаю біля моря та парому до кінця дня. Втім, я нічого не могла зробити тепер, тож я правила далі, а Тітонька Бек сиділа поруч у візку, як лялька.
Чаркпуль був дуже упорядкованим містом. Не таким, до чого я звикла на Берніці. Він весь був з сірих кам’яних будинків та цілком прямих вулиць. У мене не виникло проблем, як знайти шлях до гавані. Там були ворота і люди потоком проходили крізь них, усі виглядали так, ніби зійшли з парому та направляються на ярмарок. Маю сказати, я була така рада побачити море, яке тихо плюскалося о кам’яну пристань, що нічого не робила з хвилину, а лише сиділа та вдивлялася у нього, і на Галліс у синій далі по той бік, і вдихала великими вдихами його запах.
Чоловік на воротах, мабуть подумав, що я заблукала.
– Ти щось хочеш, маленька пані? – ввічливо запитав він.
Думаю, я підстрибнула.
– О, - сказала я, все ще дивлячись на море. Воно тут було синьо-зелене. – Мені потрібні місця на паром до Галлісу, на п’ятьох людей та на цього віслюка та на візок. Ви можете сказати мені, де їх можна замовити?
– Так, дійсно, - сказав він. Я бачила, що він дивиться на мене, намагаючись зрозуміти на що я витріщаюся. – Ці кораблі всі у несправності, в наші дні, знаєш. Немає торгівлі із Логрою, з тих пір як поставлено бар’єр.
Я почувалася дурепою. Майже переді мною був цілий ряд високих кораблів, які я бачила, без сприймання, якщо ви розумієте, що я маю на увазі, поки я дивилася на море за ними. Тепер, коли я подивилася на кораблі, я могла бачити, що всі вони були покинуті, із зеленим мулом на боках та і більшість такелажу зникла.
– Я роздумувала чому вони виглядають такими гнилими, - сказала я, щоб приховати свої нерозумні почуття. – Торгівля з Логрою була жвава?
– Вдень і вночі, маленька пані, - сумно сказав він мені. – Десять років
– Це дуже сумно, - сказала я.
– Це і решта, - погодився він. Тепер він дивився у візок, на Тітоньку Бек. Він був допитливий хлопець. – Твої матері добре там? Вона тиха, як Чаркпуль у відлив.
– Вона моя тітка, - сказала я. – І в неї… в неї удар…
Я збиралася сказати “нещастя”, але він неправильно зрозумів мене.
– А, це удар! – сказав він. – У мого двоюрідного брата також був такий. Здоровий як бик*, а за мить він не міг поворухнути навіть пальцем правої стороні. Не міг навіть говорити. Це для того у тебе у візку звір, щоб охороняв її?
__________________________
* В оригіналі він каже “right as rain” – британське висловлювання, що означає “бути здоровим”.
Я глянула, куди від дивиться і на мене дивився Плаг-Аглі, ясно видимий у кожній точці.
– Так, - сказала я. – Можливо ти зможеш направити мене на паром? – Я починала думати, що ніколи не доберуся туди.
– Звичайно, звичайно, - одразу сказав він. – Лише дай, я відчиню ворота для тебе. – Він відчинив ворота, в той же час розповідаючи мені про кожну частину тіла, якою не міг поворухнути його двоюрідний брат, а потім повів мене у порт, щоб показати мені паром. По дорозі, він розповів, щонайменше, шістьом людям, що там у візку бідна пані, у якої удар і яка має дістатися до Галлісу. Як результат, я сиділа у візку наступні пару годин, дивлячись на великий, подібний на баржу, паром, в той час, як людина за людиною, підходили та розповідали мені про батьків, дядьків, двоюрідних, братів, сестер, тітоньок та друзів, які страждали від удару і що він їм зробив.
Дійсно обнадіювало, що майже усі вони казали, що страждалець добирався на паромі до Галлісу і знаходив там цілителя, який зцілював їх. Я зрозуміла, що це правда, оскільки я чула на Скаррі, що магія на Галлісі була дуже потужна. Я почала сподіватися, що там хтось зможе зняти закляття Пані Лома. Тож я сиділа, стиснувши великий бронзовий диск, який був нашим квитком на паром, киваючи та посміхаючись нетерпляче кожній людині, а тим часом, стаючи дійсно дуже нетерплячою. Паром мав відходити через півгодини після полудня, а я просто не могла уявити Івара та Ого, які вчасно відірвуться від ярмарку.
Але вони відірвалися. Якимось чином цього досяг Фінн. Вони усі прибули скоро після полудня, коли пасажири вже просочувалися на борт парома, всі дуже задоволені собою. Фінн займався своїм випрошуванням монаха. Він мав оберемок їжі та чарівний браслет, який, як він сказав, допоможе зцілити Тітоньку Бек. Він наполягав на зав’язуванні його навколо її зап’ястя, не зважаючи на те, що вона казала:
– Я не хочу одягати це. Воно неналежне.
Івар розмахував керамічною декоративною тарілкою із розпливчастим зеленим птахом на ній. Він виграв змагання на мечах, і був надзвичайно задоволений собою.