Острови Халдеї
Шрифт:
– Вона моя Тітонька Бек, - сказала я, - і вона також Мудра Жінка Скарру. – Була мить, коли я серйозно роздумувала чи сказати, що Тітонька Бек знаходиться у праведному трансі, але вирішила, що краще не треба. Натомість, я сказала – У неї був удар на Берніці. Нам сказали, що праведний цілитель Галлісу можливо зможе допомогти їй.
Праведний Оуен сказав:
– Хм, - знову та продовжив витріщатися на Тітоньку Бек та тягнути свої вуса. – Дива були обіцяні, - сказав він. – Але є проблема. Ви всі п’ять є чужоземцями на Галлісі.
Івар,
– Але це сміховинно! Люди постійно приходять з Берніки, щоб їх зцілили. Навіщо тоді ваші цілителі?
А Грін Гріт вторив їм.
– Цілителі. Сміховинно.
Я відчувала, як Плаг-Аглі впирається у мої ноги. Я сказала голосно:
– Вибачте, праведний пане, але це не так. Мій батько народився на Галлісі. Він – бард.
Праведний Оуен залишив у спокої свої вуса та різко подивився на мене.
– Мала людина, припускаю. Як його ім’я?
– Гарет, - сказала я. Я знаю, що я казала так само гордо, як Івар. – Я пам’ятаю його досить високим.
– Гарет, - сказав Праведний Оуен. – Він. Він добре відомий тут тим, що пішов проти усіх порад всіх священників. Також добре відомо, що він викрадений із Принцом Аласдаіром та перенесений на Логру.
– Я знаю, - сказала я. – Я сподіваюся знайти його одного дня. Але ви не можете заперечувати, що я наполовину мешканка Галлісу, і я керую експедицією. Я думаю, ви повинні пропустити нас, праведний пане, та благословити нас на нашому шляху.
Запала довга тиша. Ми всі напружено дивились на Праведного Оуена, який лише пильно дивився на ворота та тягнув свої вуса. Мое почала різко рухати своїми вухами та нетерпеливо ворушитися. Нарешті, Праведний Оуен мовив:
– Хм, хм, - двічі для різноманітності. – Але все ще є проблема, - сказав він. – Якби ви усі були з Берніки, можливо, я би міг розв’язати проблему самостійно, принісши у жертву цього осла. Але люди з обох, зі Скарру та з Логри, я ... Так, я повинен шукати поради у Праведного Верховного Священика Гронна. Нам пощастило. В даний час він у цих краях, визначає переможця у Співах. Я пошлю за ним посильного. Тим часом, я повинен вас попросити залишитися у середині приміщення для вартування допоки не надійде звістка.
І це те, що сталося. Ми всі протестували. Ми сперечалися. Івар витяг свого меча. Але з кам’яного будинку вийшло більше охоронців, перш ніж він зміг використати меч, і по всьому. Я ставала зліше та зліше. Я могла зрозуміти чому мій батько залишив Галліс та переїхав на Скарр. До часу, коли нас оточили та призвали до двору, у середині приміщення для вартування, я була така зла, що відчувала свого роду силу у собі.
– Припиніть це! – закричала я охоронцям, які відчіпляли Мое від візку.
Вони зупинилися. Вони витріщилися на мене, а тоді на Праведного Оуена.
– А чому вони мусять припинити? – запитав мене Праведний Оуен.
– Тому що я не знаю, що ви збираєтеся робити із моєю ослицею, - сказала я.
– Нічого, лише відведемо до стайні, -
– Як я можу бути певна у цьому? – сказала я. – Коли лише п’ять хвилин тому, ви казали про принесення її у жертву! Я наполягаю на тому, щоб піти до стайні із нею та переконатися, що вони доглядають за нею належним чином!
Праведний Оуен зітхнув.
– Ви, Мудрі Жінки, мабуть є справжньою занозою для королів Скарру. Не дивно, що вони позбулися вас обох. Дуже добре. – Він повернувся та поманив іншого, молодшого священика. – Йди з нею до стайні та переконайся, що вона поводиться належно. Ви, охоронці, відведіть решту у середину.
– Я також йду до стайні, - сказав Ого.
Я була дуже вдячна. Я виявила, що посміхаюся Ого, коли казала Івару:
– Ти зможеш піклуватися про Тітоньку Бек? Знайди їй щось, на чому можна сидіти.
Івар подивився на мене з-під лоба. Але він кивнув та взяв руку моєї тітки.
Тітонька Бек сказала:
– Відпусти мене, хлопче! Я можу йти сама. – І вона покрокувала перед Іваром, до темного дверного отвору у будівлі.
– Дивний вид удару, - сказав молодий священик, коли я вела Мое до стайні, в стороні. Він був весь у темному волоссі і мав довгий ніс, із краплею на кінці. Він мені не сподобався. Його звали Лу-Лоуз*, здається. Я була рада, що Ого був поруч.
_______________________________________________________________
* Лу – Закони.
Зрештою, я була дужерада, що Ого був поруч. Охоронець, який, як передбачалося, мав піклуватися про Мое, очевидно, не мав жодної гадки, як поводитися із ослами. Я була змушена відштовхнути його та доглядати за Мое сама. Лу-Лоуз не робив нічого, окрім як обперся на бік стійла, так ніби вся справа була нижче його. Ого нависав над охоронцем. Це був перший раз, коли я зрозуміла, що Ого став дуже великим, напевно поки ми мандрували, і дуже корисним. Ого замаячив біля охоронця, щоб отримати чисту воду. Тоді він замаячив знову, щоб переконатися, що він дав Мое пристойну кількість їжі, поки я розчісувала її та намащувала місця, де її натирали упряжки.
– Її ратиці потребують обрізання, - неприємно зауважив Лу-Лоуз. – Хіба ти не збираєшся зайнятися ними також?
Ого, у дружелюбній манері, підійшов та оперся на стіну, напроти Лу-Лоуза та навис над ним також.
– Я намагався зробити це на Берніці, - сказав Ого. – Їй це не подобається. Вона б’ється ногами, але знайди пилочку та спробуй, якщо хочеш.
Лу-Лоуз оглянув задні копита Мое та відійшов подалі, вздовж стіни.
– Не важливо, - сказав він.
Ми залишили Мое у досить зручних умовах та дозволили Лу-Лоузу відвести нас у будинок, до маленької кімнати, де Праведний Оуен писав щось, сидячи за столом. Хтось поспіхом увійшов зі стільцем для Тітоньки Бек, коли ми прибули.