Відчай
Шрифт:
…А Жданов помер на Валдаї, на новій дачі ЦК; Берія, ридаючи, перший подзвонив у Ташкент Маленкову: «Георгію Максиміліановичу, у нас горе, страшне горе!»
Через кілька тижнів, перед засіданням Політбюро, Сталін поставив кадрове питання. Берія подався на дачу до Старця:
— Товаришу Сталін, якщо замість незабутнього Андрія Олександровича, який так допомагав атомному проекту, стане хтось новий, робота може загальмуватися на місяці, притирка вона й є притирка.
— А Кузнецов?
— Він чудовий секретар ЦК, але якщо вводити його в Політбюро, як себе почуватимуть Шкирятов,
Сталін спитав:
— Що, тривожишся з приводу монолітної єдності? Молодець, розумник! — Але в очах його крилися загроза й недовіра. — А хто, по-твоєму, зможе допомагати проекту так, як це треба?
І Берія, ціпеніючи від жаху, тихо відповів:
— Маленков, тільки він. Простіть його, товаришу Сталін… Він же ваш учень, ви ж його випестували, він же відданий вам до останньої краплі крові…
— Політбюро вирішить, — відповів Сталін. — Я погоджусь з думкою більшості… Партії не потрібен культ, папа, імператор… Колегіальність — ось наш принцип, який заповів Ілліч…
Берія того ж дня побував у Молотова, Ворошилова, Косигіна (хоч той був кандидатом в члени ПБ, права голосу не мав), Суслова і Мікояна. Андрееву і Кагановичу подзвонив: «Є думка проголосувати за повернення Маленкова. Товариш Сталін цікавиться, чи ви не проти цього рішення?»
…Маленков повернувся до Москви й зайняв місце «скрипаля» — так останнім часом Сталін іноді називав Жданова, знаючи його пристрасть до скрипки. (Повторення Тухачевского, чи що? Ач, борець за інтернаціоналізм і Закон! А хто перший поставив підпис під наказом застосовувати тортури? Я? Ні, не я, а він. Де, до речі, ця телеграма? Треба знищити.)
Записав на календарі: «Телеграма про тортури». Потім, подумавши, вирвав сторіночку, спалив, попіл струсив у кошик для паперів; запам'ятаю й так, завтра дам вказівку Кузнецову; але до вечора забув про це, захопився читанням справи про новоафонських духоборів, котрі першими підняли питання про примат Слова, ще в шістнадцятому році…
Повернути Маленкова дозволив не через прохання Берії. Справа в тому, що дедалі частіше думав: настала пора виступити з рядом фундаментальних теоретичних робіт, не все Троцькому теоретизувати чи Бухарчику. Треба стати над ними, вирішити проблему Духу, тобто Мови, бо спочатку було Слово, і, звичайно, економіки. Жданов напевне потяг би і на цей раз ковдру на себе — надзвичайно полюбляв великі аудиторії, хизувався ерудицією, налагоджував блок з письменниками й ученими, підминаючи їх під себе; от, бідолашний, і надірвався; усяк повинен знати своє стійло… Маленков такого собі ніколи не дозволить, людина-тінь. Бригаду філологів і економістів Маленков організує так, як ніхто інший, Берія правильно сказав — моя школа…
…Абакумов їздив до Сталіна практично кожного тижня.
Берія знав про це, але розпитувати не розпитував, не дозволяла особиста етика; задовольнявся інформацією, яку йому віддавав сам Абакумов; дещо підкидали охоронці Коби, а щось — його, Берії, особиста агентура, яка працювала на Ближній дачі: інколи Старець викликав Абакумова не в Кремль, а за місто.
Відчуваючи дедалі більшу прихильність Сталіна до себе, міністр державної безпеки поступово став закриватися; про розмови з Хазяїном практично нічого не розповідав, а просиджував у нього хвилин по сорок.
Молотов тепер дзвонив до нього прямо, обминаючи Берію; так само робив Ворошилов
Це й визначило долю Абакумова: маршал вирішив прибрати його, але не зараз, а в потрібний час і за організованим його людьми сценарієм.
Прибрати — не вбити; такий костолом знадобиться пізніше в ділі, але без прямих виході в на Старця.
А оскільки у великій грі дрібниць не буває, то Берія, використавши свої давні можливості, зробив так, що в Швеції знову заговорили про долю викраденого барона Валленберга; з цими матеріалами він і подався до Сталіна: той жадібно цікавився всім тим, що відбувалося за кордоном.
Читаючи спецповідомлення, сказав:
— Стокгольм — найнудніше місто серед усіх, де мені доводилося працювати… До речі, я там в одному номері з Альошею жив, з Риковим…
13
Цього разу Аркадій Аркадійович зустрів Ісаєва похмуро, з-за столу не підвівся, навіть трохи роздратовано кивнув на стілець біля маленького столика, поставленого перпендикулярно до його великого, з різьбленням, письмового; зчепив свої міцні пальці й почав монотонно вдаряти ребром долонь об товсте скло, під яким лежав список телефонів і прізвищ.
— Поясніть мені, — заговорив він нарешті, акуратно підшукуючи потрібні слова, — чому ви… полковник МДБ… ні на йоту не вірите нам?
Ісаєв не поспішав з відповіддю; стримався, щоб не хруснути пальцями; до натужного болю у долонях стиснув кулаки й відкинувся на спинку стільця:
— По-перше, я ніколи — принаймні офіційно — не був ще «коронований» званням полковника МДБ. Я просто Штірліц… З мене досить… І потім це якесь дивне нововведення — держати полковника МДБ в камері внутрішньої тюрми… А втім, можливо, у керівництва щодо цього є свої новаторські міркування… По-друге, ви сказали «нам». Отже, ви не розділяєте себе з Деканозовим? І з тим, до кого ви мене підняли, коли він кричав на мене в присутності Деканозова, як кримінальник з базару в Хитрово… Ви єдині з Сергієм Сергійовичем? А він тримав мене на стільці, поки я не звалився на підлогу, втративши свідомість. Ви єдині і з тими, хто знущався з мене під час морської подорожі? Не розділяєте себе з ними?
— Не розділяю, — відрубав Аркадій Аркадійович; узявши олівець, швидко написав кілька слів на маленькому аркушику паперу й мовчки передав Ісаєву, приклавши при цьому палець до губів.
Ісаєв подивився на папірець, відставивши його від себе, — почерк був дрібний, нерозбірливий; Аркадій Аркадійович простяг йому окуляри, рубаючи й далі слова:
— І ніколи не відділятиму себе від моїх друзів, затямте це! А демагогія вам не до лиця, соромно!
На папірці було написано: «Ще й як відділяю!»
— Якщо не відділяєте себе від них, тоді я взагалі не розмовлятиму з вами, — відповів Ісаєв, кивнувши на олівець.
Аркадій Аркадійович немов ждав цього; простяг йому «фарбер».
— І взагалі я не говоритиму в цьому кабінеті, — сказав Ісаєв, — де кожне моє слово записується, а потім з цього цілком може бути склеєна потрібна вам композиція з обрізків плівки.
На папірці написав: «Запросіть у ресторан — якщо підемо пішки, говоритиму»; останні слова жирно підкреслив — так жирно, що навіть обламався кінчик гостро заструганого грифеля.